Однокласник і прес-атташе Андрія Шевченка Микола Васильков розповів, де застав перші дні війни, а також поділився тим, як добирався до столиці.
“24 лютого я був у Єревані, займався одним проектом. Коли почалася війна, я почав терміново шукати шляхи дістатися додому. В Україні була моя родина. З Єревану не було квитків на Польщу, довелося летіти з ночівлею до Тбілісі, а вже звідти добиратися до Варшави, а потім до Кракова. Там я знайшов українців, які підвезли мене до Рави-Руської. На кордоні мене підібрав український автобус, який довіз до Львова. У Львові я пересів своєю машиною і погнав на Київ.
Я їхав Житомирською трасою, хоча мені казали, що це небезпечно, бо йдуть війська з Білорусі. Дорога була абсолютно порожня.
У магазинах не було цистерн, доводилося купувати шестилітрові баклаги Моршинської, виливати воду та заливати бензин.
Кілька разів мене зупиняли менти і питали: «Куди їдеш? Зброї нема? Жаль, нам би не завадило».
Під Житомиром я взагалі потрапив під автоматний обстріл, хтось стріляв із лісу. Машина, що їхала попереду, мене рвонула вперед, а я не міг прискоритися, були проблеми з клапаном. Через кілометрів п’ять уже зупинився, оглянув машину, але, на щастя, жодних пошкоджень не було.
До Києва я не встиг доїхати до комендантського часу, довелося їхати під місто, де була моя дружина з дітьми. Наступного дня я був уже в столиці, зайшов до мами та дочки від першого шлюбу, одразу обклеїв вікна скотчем“, – сказав Микола Васильков.
