Блекберн Роверс 1994/1995: шлях скромного клубу до чемпіонства в АПЛ

В ці вихідні стартує сезон в АПЛ. Сайт Епоха футболу присвятить цій події декілька матеріалів. Почнемо ми з чемпіонства команди Блекберн Роверс в сезоні 1994/1995.

Блекберн Роверс – один із найстаріших клубів Англії. Наприкінці 19-го століття був одним із засновників Англійської футбольної ліги, в 10-х роках ХХ століття взяв два титули чемпіона. Після цього команда до 1966 року була міцним середняком, іноді залишаючи вищий дивізіон.

Виліт з еліти за підсумками сезону 1965/1966 виявився затяжним. Клуб опускався навіть у Третій дивізіон. Підняття почалося в 1986 році, коли місцевий сталевий магнат Джек Вокер підкинув грошенят на реконструкцію Івуд Парк, а потім і в саму команду.

Колектив почав купувати хороших, як за мірками Другого дивізіону, гравців і потрапляв до плей-офф для виходу до Прем’єр-ліги. У 1988 році на шляху став Челсі, який посів 18 місце у вищій лізі та потрапив у перехідні матчі. “Аристократи” хоч і пройшли “троянд” у півфіналі, але не змогли виграти фінал і провели сезон у Чемпіоншипі.

Проте лондонці впевнено повернули собі місце у когорті найкращих за підсумком сехону 1988/1989, а ось Роверс знову не пройшли плей-офф, постраждавши від Крістал Пелас. Примітно, що перший матч на арені “орлів” вони виграли 3:1, проте вдома поступилися 0:3.

Пройшов ще рік, клуб знову добре йшов дистанцією, але знову не увійшов у перші два місця, що дають прямий прохід. Цього разу суперником в іграх на виліт став Суїндон Таун, де і цього разу успіх посміхнувся суперникам.

Три невдалі спроби негативно позначилися на моральному настрої, наступна першість вийшла провальною – 19-те місце та лише два очки від зони вильоту. Був і позитив – Джек Вокер остаточно став одноосібним власником клубу і після цього почалося чергове сходження до вершин.

Його першим рішенням було призначити на тренерський міст Кенні Далгліша. 40-річний шотландець до цього шість років тренував Ліверпуль, з яким зумів взяти дев’ять трофеїв і тричі зізнавався найкращим тренером Англії.

Він очолив команду 12 жовтня, на той момент було зіграно 10 турів, клуб взяв 15 очок. Все йшло після призначення добре. 15 лютого на Івуд Парк впевнено обіграли Ньюкасл, а після цього почалося щось жахливе.

Благо в останніх трьох турах було набрано сім очок, що дозволили фінішувати шостими та потрапити до зони плей-офф. У півфіналі за сумою двох матчів вдалося пройти Дербі 5:4, а у фіналі на Вемблі за майже 70 тисяч глядачів обіграний Лестер 1:0. Отже, “троянди” піднялися не в перший дивізіон, а в новостворену Прем’єр-лігу.

З корабля на бал

Ще в липні був куплений у Саутгемтона молодий та перспективний Алан Ширер. Він коштував рекордні на той момент для Британського футболу 3,6 мільйона фунтів. Клуб, прямо скажемо, поводився агресивно на ринку.

У той період “троянд” поповнив лідер Ковентрі та гравець збірної Шотландії Кевін Галлахер, гравець молодіжної збірної Швеції Патрік Андрессон (втім, він затримається в Англії лише на рік), багаторічний лідер Мідлсбро Стюарт Ріплі. Вже 93-го року були придбані Хеннінг Берг і Грем Ле Со, згодом усі вони, крім Андресона, стануть важливою частиною чемпіонської команди.

Як наслідок, “бродяги” посіли четверте місце, відставши від “бронзи” лише одне очко. До речі, Норвіч, що посів третє місце, на Івуд Парку зганьбився 1:7, а вдома канарки” відстояли нульову нічию. І взагалі, якщо ріверсайдці закінчили сезон із різницею м’ячів +22 (краще лише у МЮ), то показник Норвіча був -4.

У тому ж сезоні еліту залишив Ноттінгем Форрест, його лідер Рой Кін був головною метою Далгліша влітку, але ірландський мідфілдер зробив вибір на користь МЮ. “Бродяги” перейшли на альтернативний варіант, купивши гравця збірної Англії Девіда Бетті з Лідса. Щоб зміцнити захист було взято Пол Вархурса із Уенсдей, а на позицію голкіпера Тіма Флауерса із Саутгемтона. Таке посилення дозволило виступити ще краще – друге місце.

Нечувані витрати продовжилися. Для досягнення мети було виділено ще гроші. Під час сезону 1994/1995 (трансферних вікон тоді не було) команда знову побила англійський рекорд, виклавши п’ять мільйонів фунтів за Кріса Саттона з Норвіча.

Чималу суму було виділено і на покупку лідера захисту Саутгемптона Джеффа Кенні. Зміцнити півзахист мав і гравець збірної Голландії Ріхард Вітсге, який мав за плечима досвід гри за Аякс та Барселону. Проте за рік оренди з Бордо він провів лише один матч. Австралієць Роберт Слейтер, який прийшов з іншого французького клубу, Ланса, також не дуже вдало прижився, але в більшості зі своїх 18 матчів зіграних того року він був корисний.

За перші 10 турів футболісти Далгліша набрали 21 бал, встигнувши обіграти за цей час Ліверпуль. Тоттенхем та на виїзді Челсі.

У 11-му турі треба було приймати Манчестер Юнайтед, “дияволи” тоді мали на два очки менше. Вже на 13-й хвилині далекий удар Вархуса вивів господарів уперед. Вирішальним моментом матчу став фол Хеннінга Берга у своєму штрафному майданчику, яким призвів до червоної для норвежця та пенальті. Його вдало реалізував Ерік Кантон.

На 51-й хвилині Ле Со вивів Роверс вперед, але тримати темп, граючи в меншості, не допоміг і забитий фанатами Івуд Парк. МЮ відзначився тричі, двічі Флауерса пробив Андрій Канчельськіх, а останній гол забив Марк Хьюз.

Цей програш згуртував команду. Після цього було сім тріумфів до ряду при різниці м’ячів 18:3. Зупинити “волоцюг” вдалося Лестеру, який на своєму полі зіграв із ними 0:0. Після цього Ширер та компанія знову почали перемагати, взявши чотири перемоги з чотирьох можливих перед візитом на Олд Траффорд.

Після 23-х матчів колектив Далгліша мав 55 очок, підопічні Фергюсона на п’ять пунктів менше. Перемога дозволила б відірватися на солідні вісім балів, але й цього разу Манчестер був сильнішим. Єдиний гол у грі на 80-й хвилині забив Кантона.

Ця поразка не надломила команду, “трояндам” вдалося набрати 27 очок у наступних турах і відірватися від “червоних” за шість турів до фінішу на 8 очок.

Преса та телебачення вже почали вішати медалі на футболістів, мабуть, це їх розслабило. У 37-му турі Роверс на виїзді грають у нічию з Лідсом, МЮ громить Лестер. У 38-му Блекберн вдома поступається Манчестер Сіті 2:3, виграючи по ходу матчу 1:0 і 2:1, “дияволи” не користуються подарунком сповна, граючи з Челсі по нулях. Проте відрив становить уже лише п’ять пунктів.

Потім нарешті у найважчому матчі вдається перемогти Крістал Пелас 2:1, але вже наступного туру на Аптон Парк Вест Хем завдає поразки 2:0, чим відроджує інтригу до максимуму. Юнайтед очок не втрачав і розрив скоротився до двох.

У 41-му турі чинні чемпіони зазнали величезних проблем із Саутгемптоном, забивши переможний гол лише на 81-й хвилині і то з пенальті, Блекберн удома переміг Ньюкасл. Для перемоги в АПЛ потрібно було обов’язково перемагати Ліверпуль на Енфілді, адже у перемозі МЮ над Вест Хемом, нехай і Лондоні, ніхто не сумнівався.

Ліверпуль, незважаючи на ненависть до Юнайтеда і любов до Далгліша грати в піддавки не збирався і завдав поразки 2:1. Але в цей же час “молотобійці” теж уперлися і відібрали очки у “дияволів”, вистоявши нічию 1:1. Варто зазначити, що у першому таймі чемпіони останніх двох сезонів були блідою тінню себе, але у другому створили моментів на кілька матчів.

Таким чином, клуб, який чотири роки тому від вильоту до третього дивізіону відокремив два очки став другим в історії чемпіоном АПЛ. До речі, матч на Аптон Парк скінчився на кілька хвилин раніше, тому гравці Роверс почали вітати від суперників ще до закінчення гри.

Цікаво, що в ліверпульському матчі рахунок 2:1 зробив Джеймі Реднапп. Цей гол міг позбавити першого місця клуб, але на заваді манкуніанцям став Харрі Реднапп, батько Джеймі, який тренував тоді екс-клуб Андрія Ярмоленка.

Що сталось далі?

Відразу після чемпіонства вирішив піти Кенні Далгліш, призначений замість нього Рей Герфорд, який працював помічником у шотландця, не впорався з роботою. Клуб посів останнє місце у групі ЛЧ і незважаючи на те, що Ширер став найкращим бомбардиром Прем’єр-ліги фінішував лише сьомим у АПЛ.

Влітку 1996 року Ньюкасл виклав солідні 15 мільйонів і Алан повернувся до рідного міста. Справи у Роверс пішли ще гірше. Не на довго повернути їх до життя зумів Рой Ходжсон, який повернув колектив до єврокубків, але в сезоні 1998/1999 йде Колін Хендрі, а Кріс Саттон весь сезон бореться з травмами. Як результат, “бродяги” набравши 35 очок залишають еліту, вигравши лише один виїзний матч у сезоні. Не можна сказати, що виліт незакономірний: половину дистанції команда перебувала у зоні вильоту.

Після перших 14 поєдинків у Чемпіоншипі було набрано лише 15 очок, стало зрозуміло, що прямий вихід до найсильнішого дивізіону навряд чи вдасться завоювати. Далі команда набрала хід, але траплялися провали, особливо на фініші, де в останніх шести матчах було три нічиї та три поразки. Нестабільна гра перетворилася на кінцеве одинадцяте місце. Наступного року вдалося піднятися на другий рядок і повернутися до АПЛ.

Блекберн провів в еліті 11 років, кілька разів займаючи шості позиції і потрапляючи до Кубка УЄФА, також у 2002 році футболісти, керовані Гремом Суннесом, взяли Кубок Ліги. Цього не бачив Джек Вокер, бізнесмен помер у середині 2000 року так і не побачивши повернення улюбленого дітища до ліги найсильніших.

Наразі представник Ріверсайду міцно засів у чемпіоншипі, опускаючись за ці десять років навіть у третій за силою англійський дивізіон.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.