Нагадаємо, ексзахисник «Тоттенгема» порадив фулбеку «Арсенала» Олександру Зінченку менше говорити про війну і відправитися на фронт в Україну.

«На Ор’є не потрібно звертати уваги. Це звичайна провокація. Нехай Ор’є не лізе в наші справи і не підказує, що нам робити. Самі розберемося! А краще, як людина небідна, нехай допоможе обороні України фінансово, це в їхніх, багатих жителів Європи, інтересах. Те що Зінченко робить – дорогого коштує. Повага йому і шана», – розповів Ващук.

Джерело: Спорт-Експрес Україна

Колишній захисник збірної України Владислав Ващук оцінив перспективи команди Сергія Реброва на чемпіонаті Європи.

– Ви вважаєте, що є певне непорозуміння між гравцями у фазі оборони?

– Між захисниками та півзахисниками. Вони не розуміють один одного, як їм поводитись на футбольному полі.

– Можливо це повʼязано з тим, що Бражко тільки дебютні матчі за збірну провів.

– Ну так. Але він рухається не в тому напрямку. Може, перехвилювався. Напевно, так він і грає в «Динамо». Але це не гра майбутнього, це гальмо. Так не можна давати пробивати по центру, Лунін на це вказував. Раніше казали: «Якщо ти послизнувся – ти підвів команду». Значить, взуття треба підбирати.

– З позитивної точки зору кого б виділили за підсумками матчу?

– Я б за підсумками обох ігор відзначив Мудрика. Він дуже хотів, рухався швидше за інших. Є багато запитань до нього по якості гри, але в цілому завдяки йому збірна рухалася швидше. Якби його не було в першій грі, ми б там спали. Вчора в другій грі збірна діяла набагато мобільніше. Хлопці віддали всі сили.

– Як оцінити роботу Сергія Реброва загалом у цій кваліфікації?

– Він зробив усе, щоб взяти максимум у всіх іграх. Взяти навіть матч з Боснією та Герцеговиною – там Ребров переграв суперника тактично, коли випустив Яремчука до Довбика і зламав їм усі плани. Проти Ісландії було багато боротьби, але хлопці її витримали. Плюс правильні заміни.

Єдине, що мене неприємно вразило – це один гравець, Таловєров. Не розумію, як він опинився в збірній. Це не гравець національної збірної. Я не побачив, що він є в симбіозі зі збірною. Є багато запитань. Вихід на 3-4 хвилини в кожній грі… Не розумію.

Джерело: Трибуна

“Як я оцінюю роботу Мірчі Луческу в Динамо? Ніяк. Я його роботи не бачу. Я бачу, що йому просто нічого не потрібно, він просто щось вирішує там за рахунок досвіду, так би мовити, щось там робить. Я не розумію, куди він це веде і що це буде.

Коли порівняти 12 років у Шахтарі, де він працював, і 12 років у Динамо, то це будуть два європейські клуби з різним стилем гри – але одним тренером. Я не розумію, як це може бути. Значить, щось змінилося у футболі. Я в іншому футболі був“.

Чи обіграє Динамо Шахтар? Дивіться, я буду вболівати за Динамо і коли погані будуть роки, і коли погані ігри. Я все одно буду вболівати за Динамо – сказав Ващук у коментарі для tribuna.com.

Мірча Луческу очолив киян влітку 2020 року. У перший сезон Динамо під його керівництвом виграло УПЛ, Кубок України та Суперкубок. Румунський спеціаліст з”гірників” тренував з 2004 по 2016 рік.

“Перші півгодини матчу українська команда взагалі грала без м’яча. Наші хлопці старалися, проте їм було важко щось протиставити італійцям, адже вони бігли і бігли.

У мене таке враження, що футболісти збірної України недовідновлювалися. Два матчі на високому рівні, та ще й із сильними суперниками, важко зіграти за такий короткий період – не готові хлопці фізично”, – наводить слова Ващука UA-Football. 

Нагадаємо, зустріч збірних Італії та України завершилася з рахунком 2:1 на користь “Скуадри Адзурри”. Перемогу італійцям принесли голи Давіде Фраттезі. У складі “синьо-жовтих” єдиний гол забив Андрій Ярмоленко.

Після шести турів у групі C кваліфікації Євро-2024 впевнено лідирує Англія (13 очок). Далі йдуть Італія, Україна і Північна Македонія, в активі яких по 7 балів. Мальта з 0 очок займає останнє місце.

Відзначимо, що збірній України залишилося зіграти три матчі в рамках відбору на Євро-2024 – проти Північної Македонії (14 жовтня), Мальти (17 жовтня) та Італії (20 листопада).

– Вчинок як вчинок… Я просто вступив до лав Національної гвардії. Не бачу у цьому нічого надзвичайного. Усі говорять про контрнаступ. От треба його трохи прискорити. Люди втомилися, треба їх замінити. Україна має повернути свої території.

– Як довго зважували це рішення?

– Не довго. Я добре знайомий з командиром Гвардії наступу. Якось спілкувалися з ним, він зробив мені пропозицію: «Владиславе, не хочеш до нас?» Я подумав і відповів згодою: «А чому ні?»

– Ви писали про те, що ваші рідні здивовані вашим вчинком. Зокрема, як це сприйняли ваші діти?

– Я просто сказав, що тато ухвалив таке рішення. У нашій сім’ї як тато скаже, так і буде. Тож вони мене підтримали.

– Ви розумієте усі ризики?

– Я пройшов окупацію, був у Гостомелі. Я усе це бачив на власні очі. Бачив тих, хто прийшов до нас, на нашу землю, безпосередньо до мене у двір. Я бачив трупи, бачив усі жахи. Це страшно, важко… Але кому зараз легко? Вони все ще на нашій землі. Хто як не ми? Ми боремося за наше майбутнє. За майбутнє наших дітей. Хочеться, щоб діти зростали у мирній та вільній країні.

– Ви володієте певними військовими навичками?

– Певні вміння є, але ще треба багато вчитися. Попереду така нагода буде.

– Так склалося, що значна частина вболівальників не може пробачити вам перехід із «Динамо» у «Спартак» у 2003-му.

– Добрим для всіх я не буду. Зараз я хочу робити те, що потрібно мені, що я вважаю за потрібне. Найважливіше бути чесним перед собою.

– Це правда, що тоді у вас були складні життєві обставини?

– Так склалося життя, це мене підштовхнуло до переходу. Але я не хочу виправдань, це все вже було у минулому, його не викинеш. Це було до 24-го числа, воно там…

– За вашими плечима тривала футбольна кар’єра, значні навантаження. Однак то було колись, а зараз вам 48 років.

– Подивимося чи це допоможе мені. Ви ж розумієте, що справа не лише у фізичній підготовці. Значення має і психологія, налаштування. Все у комплексі.

– Що далі? Якими є ваші плани?

– Дивіться, все просто. Я – солдат. Як скажуть, так і буде, – відповів Ващук.

«Так, це було моє особисте рішення. Так, близькі й рідні ще досі в шоку. І так, я знаю, що дехто мене ніколи не зрозуміє.

Але я дійсно вірю в нашу перемогу. Я бачив «русский мир» на власні очі і буду робити все, щоб такого в моїй країні більше ніхто не побачив і не відчув.

І коли прийде час, то я зможу точно відповісти що я робив під час війни.

Національна гвардія України. Бригада наступу «Буревій». Солдат Владислав Ващук. Служу українському народові», — написав Ващук.

“Рік тому я був у Гостомелі. Біля шостої ранку зателефонував друг, сказав що у Борисполі вибухи, треба терміново виїжджати. Я підняв дітей, почали збиратися, та виїхати ми не встигли. Полетіли гелікоптери.

А через дев’ять днів я стояв біля дверей свого гаражу і відчував, як холодний піт стікає по спині. Набирав повідомлення синові «Не идите сюда! Тут русские.», не розуміючи тоді, що зв’язку немає і воно не дійде до адресата.

Діти у перерві між обстрілами побігли до мами, на сусідню вулицю. Я виглядав їх біля хвіртки, періодично нервуючи чому так довго. Людей у ​​військовій формі побачив не одразу. Вони йшли у супроводі місцевого мешканця. Той показував на будинки, розповідав хто там мешкає – он там пенсіонери, а там бізнесмен, а там – той…

Бог його знає, чи робив він це добровільно чи примусово – автомати в руках у солдатів цілком могли бути аргументом. Я пам’ятаю, як тихенько зачинив хвіртку і забіг у гараж, розуміючи, що зачинити вхідні двері за собою вже не вийде. Став за воротами, заглушивши мотор автомобілю, бо до цього заряджав телефон.

«…- А тут футболіст живе, грав у «Динамо»…»

Почув як вони намагаються підчепити гаражні ворота зовні чимось залізним. Ворота не піддавалися – коли у нас на четвертий день пропало світло, то я поставив їх на металеві штирі, щоб потім була можливість відкрити механічним шляхом зсередини. Вони кректали, матюкалися – але ворота стояли на місці, не піднімалися.

Я стояв , не дихаючи, і думав тільки про одне – щоб діти зараз не прийшли. Розумів, що захищати мені їх нема чим. Почув, що лізуть через паркан. Вирішив, що все. Заплющив очі. Приготувався. Але вони полізли не до мене, до сусіда.

У сусіда у підвалі сиділо 18 людей. Люди, у яких розбомбило будинки, йшли вулицею, стукали у всі двері, щоб пустили, він пускав. Генератор на вулиці був лише в одному будинку – ми всі брали там воду, бігали під час перерв в обстрілах.

Якимось чином до нас навіть доходили звістки з сусідніх вулиць, ми знали, що 5 березня на сусідній вулиці народила жінка. Знали, що Прилипка, голову Гостомеля, вбили – труп приходив батюшка забирати, і російський солдат зупинив його, зняв розтяжки та сказав – забирайте.

У той момент було неважливо, хто ти і що ти – ми всі були в рівних умовах. Без світла. Без газу. Без води. Без їжі. Без якогось розуміння коли все це скінчиться.

«-Доброго дня, а що ви тут робите?» – це вийшов сусід.
«-Мы пришли спросить – а как вам новая власть?»
«- А это причём??? Нормальная власть. А что вы хотите??? Чего вы здесь? »
«- Мы пришли вас освобождать!»
« Де?? У мене вдома??? Ви до мене у двір залізли…»
«- Ну понятно… вы с семьей здесь живете?»
” – Так.”
« – Ладно, харош… пошли, пошли…»

Було чути, як сусід закриває за ними хвіртку і вони йдуть далі. Я стояв і відчував, як мокра кофта прилипає до спини. Холоду я не відчував. Притулився до воріт гаража, розуміючи, що на цей раз пронесло… Діти прийшли за п’ятнадцять хвилин. Російських солдатів на вулиці вже не було.

Ми вийшли гуманітарним коридором 10 березня, а через два дні в мій будинок таки заїхали два БТРи російської армії. Пили з моїм портретом, перетворюючи водночас мій будинок на хлів. Футболкою збірної України витирали ноги – я знайшов її потім у підвалі, там пив, мабуть, другий склад). Усього описувати не буду – ні до чого.

І таки так, вони відкрутили ту саму сакральну пральну машину в мене вдома. Не винесли – не встигли, мабуть. А може не помістилася до БТР, не знаю. Але потім сантехніки довго матюкалися, приробляючи її назад, бо різьблення «визволителі» таки зірвали.

Минув рік. Я, як і всі, мрію про одне – про мир. Про світ, де таке стане неможливим. Пройшов лише рік. А мені здається, що ціле життя минуло. І те 24-те я вже практично не пам’ятаю. Занадто багато чого було потім – втрат, сліз, розпачу та втоми. Але була і радість, якої до цього ніколи в житті не було, було кохання та сльози щастя, було відчуття того, що ми всі – єдині.

Все буде Україна. Я точно знаю. Світла пам’ять тим, хто загинув. Дякую тим, хто зараз наближає нашу перемогу. І – Слава Україні!”, – написав Владислав Ващук у себе в Facebook.

“Чи є шанси у Динамо пройти Бенфіку? Насправді все залежить від хлопців, як і в попередніх іграх. Подивимося, чи вистачить у них сил, можливостей і всього іншого. Бажання ж у динамівців є, а ось можливості не завжди. Не завжди виходить, скажімо так.

Тому дуже невеликі шанси у Динамо, але шанси завжди є. «Динамо», на жаль, не грає в атакувальний футбол, який хотілося б завжди бачити з перспективою виграшу у підгрупі єврокубків та й в інших змаганнях.

Що скажу з приводу Циганкова, який міг двічі забивати? І що думаю щодо його помилки, яка призвела до пропущеного м’яча? Реально на Віктора лягає вся відповідальність.

Просто в «Динамо» не так багато людей, які можуть забити. Насправді треба критикувати всю команду, не тільки Циганкова. Що, він не хотів забити? Не вийшло у нього. Ну, не вийшло в одного, не пішла в нього гра. Отже, інші люди повинні забивати. Це ж командна гра», – сказав Владислав Ващук.

“Шанси завжди є. Хочу, щоб у цій зустрічі Динамо перемогло та за підсумками двох зустрічей вийшло до наступного раунду кваліфікації, а потім – і до Ліги чемпіонів. Таке досягнення буде психологічно важливим для країни. А також це буде у фінансовому плані важливим моментом для київського клубу.

Так, перед очним матчем, Штурм у рамках чемпіонату Австрії виграв у Зальцбурга (2:1), а Динамо у товариському поєдинку програло Евертону (0:3). Але не думаю, що на цьому спарингу киян треба якось акцентувати увагу. Це зовсім різні матчі.

У Штурма, звісно, ​​непогана команда. Австрійці перебувають у ігровому тонусі. І підбір футболістів у них начебто непоганий. Команда у Штурма виглядає нормально. Прогнозів не даю, але думаю, що перша гра може бути нічийна“, – сказав Владислав Ващук.

Цікаві матеріали по темі Динамо – Штурм:

Історія зустрічей “біло-синіх” з австрійськими клубами

Топ-5 перемог Штурма в єврокубках

Згадуємо склад Металіста, який не зміг перемогти Штурм