Тренер академії «Маріуполя» Володимир Яксманицький розповів, як евакуювався з міста.
– Як почуваєтеся?
– Вже краще. Не стріляють – і добре.
– Жахливий звук обстрілів вас не переслідує?
– У перші дні на волі це особливо сильно відчувалося. Наприклад, двері грюкнули через перетяг – здригаєшся. Зараз відходжу психологічно.
– Як ви евакуювалися з Маріуполя?
– Пощастило. Поруч із будинком увесь цей час стояла моя «Волга». Дякувати богу, за три тижні її фактично не зачепило – сам здивувався, жодної подряпини. Це при тому, що більшість навколишніх автомобілів згоріли. А я лише зі свого скинув притрушене скло.
Ми їхали навмання, жодної інформації про вільні дороги не мали. Наш будинок горів, залишатися там більше не могли.
– Хто з вами перебував увесь цей час?
– Батьки. Татові 76 років, мамі – 72. Постійно були у квартирі, жили в тамбурі. Там спали і ховалися від обстрілів. Батько у мене твердолобий – то на балконі сидів і палив, то з вікна спостерігав за обстановкою на вулиці. Мама після інфаркту, на ліках. Добре, що мала запаси.
Складно усе це… Постаріли капітально за ці три тижні.
– Як переносили холодні ночі?
– У квартирі було 0 градусів. Постелили на підлогу щось, накрилися, як могли, і спали, – сказав Яксманицький.
