Форвард Олександр Філіппов, який напередодні, 9 серпня, ставшигравцем «Дніпра-1», після підписання контракту та першого тренування відповів на запитання пресслужби клубу.
– Олександре, раді вітати у нашому клубі! Ти прибув із корабля на бал – із літака на тренування. Які перші враження? Чи встиг уже познайомитися з партнерами?
– Дякую за привітання. Я радий бути у цій чудовій команді. Так, вийшло трішки несподівано: з літака майже одразу на тренування, а завтра вже буде дуже важлива для нас гра. З іншого боку, дуже добре, що все швидко так трапилося, бо є шанс вийти та допомогти хлопцям. Робитиму все від себе залежне, щоб якнайшвидше влитися до колективу.
– Вже мав розмову з головним тренером?
– Так, ми трішки поспілкувалися з Олександром Миколайовичем. Він розповів необхідні речі щодо гри та побуту команди. Будемо готуватися та день за днем краще розуміти і хлопців, і тренерські ідеї.
– У стрічках новин тебе одразу почали представляти як заміну Артему Довбику. Як відчуваєш себе у цій ситуації?
– Люди хочуть бачити заміну по позиції. Артем дійсно виконав тут дуже важливу й гарну роботу, залишив великий слід у команді та заслужено пішов на підвищення. Я можу лише побажати йому всього найкращого. Я теж нападник, тому зрозуміло, що люди хочуть бачити таку ж працю на тренуваннях, такі ж голи у матчах. Повторюся, буду робити все від себе залежне, щоб це втілилося у життя.
– Як оцінюєш свою форму? Чи вдалося пройти збори перед сезоном?
– Все пройшло добре, за що дякую моєму вже попередньому клубу «Сент-Трюйден». Мені дали можливість добре провести збори, я грав товариські матчі. Відчуваю себе добре, і, гадаю, що готовий нехай не на сто відсотків, але десь на 70 точно.
– Наскільки можеш сказати, що ти знайомий з грою «Дніпра-1»? Дивився матчі, спілкувався з гравцями?
– Так, деякі матчі я дивився, зокрема, гру чемпіонату з «Поліссям». Бачив у минулому сезоні багато ігор не лише «Дніпра-1», а багатьох команд. Тому, в принципі, знаю, як грає команда, знаю багатьох хлопців: з кимось грав разом, з кимось грали один проти одного. Тут гарна команда, гарний колектив, професійні футболісти.
– Як загалом оціниш останні роки своєї кар’єри, досвід у Бельгії та Латвіі?
– Досвід є досвід, яким би він не був. Мабуть, не можу занести його до активу, тому що не все вдалося, як планував. Але я подивився на футбол, на деякі речі під іншим кутом, і, гадаю, цей досвід мені допоможе.
– Значна частина твоєї кар’єри та загалом життя минула у Чернігові. Як було спостерігати за тим, що агресор скоїв з цим містом, за тими ж прильотами на стадіон?
– Це було дуже важко, і досі важко сприймати те, що відбувається по всій Україні. У перші дні війни були серйозні прильоти, і моя дружина з дитиною перебували у Чернігові… Так, дуже важко дивитися на жертви руйнування, які завдала нам країна-агресор. Сподіваюся та вірю, що такий футбольний клуб, як «Десна», знову з’явиться на футбольній мапі України.
– Під час матчів єврокубків дуже багато закордонних журналістів запитують, як футболістам вдається перемкнутись у думках від подій в Україні та сконцентруватись на грі?
– Так, це важко. Важко не лише для футболістів, а й для кожної людини. З одного боку, футбол в такий важкий час допомагає якось перемкнутися, але все одно на сто відсотків ти не можеш цього позбутися. В тебе це сидить, це ти знаєш. Але ми маємо своєю грою, відданістю справі давати приклад людям, яким наразі важче, ніж нам.
