Головний тренер «Лілля» Паулу Фонсекапрокоментував війну в Україні.
– Досвід у «Шахтарі» змінив ваше життя?
– Так. Не тільки в професійному плані, а й особистому. Це дуже змінило моє життя, це був мій перший досвід за кордоном.
– Ви зіграли проти «Шахтаря» на чолі «Браги», а наступного року вас забрали в український клуб.
– Це правда, я думаю, що все почалося з того матчу. Вони побачили мій футбол, він їм сподобався. У них був Луческу протягом 12 років, вони хотіли змінитися, і це була хороша можливість для мене. Це змінило моє життя, тому що я вперше залишив Португалію та вперше зіграв у Лізі чемпіонів.
І моє особисте життя теж змінилося. Я маю великий зв’язок з Україною, я познайомився зі своєю дружиною в Україні та маю дитину, яка народилася в Україні. У мене є дім в Україні, у мене там багато друзів. Можу сказати, що Україна для мене майже друга батьківщина. У цей момент я інтенсивно переживаю все, що відбувається там. Люди, яких я знаю, страждають, і мені теж дуже важко.
– Ви були в Україні 24 глютого, коли почалася війна. Ви повинні були полетіти вранці, але зробили це ввечері.
– Ми повинні були виїхати напередодні, але правда в тому, що ніхто в Україні цього не очікував. Я був вдома, коли на Київ впали бомби. Це був трагічний момент, паніка для всіх. Те, що ви зазвичай бачите лише в кіно. До того ж коли є дворічна дитина, важко втекти. Коли прилетіли бомби, всі хотіли втекти з Києва. Але виїхати з міста було неможливо, 2-3 кілометри долалися 8 годин. Також важко було мислити збалансовано. Зрештою, «Шахтар» мені допоміг, і в потрібний момент посольство Португалії дозволило мені покинути Україну. 30 годин подорожі, не знаючи, що могло статися, з постійним звуком тривоги. І з двома дітьми, бо з нами був і син сестри моєї дружини.
– Як це все пояснити дітям?
– Це важко пояснити. Мені здається, мій син не зрозумів, що сталося, хоча сьогодні важко не говорити з ним про це. Тому що він спостерігає за тим, що відбувається, і запитує нас, коли ми повернемося додому. Ми там все залишили. У мене є така надія, що колись все закінчиться і ми зможемо повернутися.
Те, що я відчув у ті дні, – ніщо в порівнянні з тим, чим продовжують жити люди в Україні. Людям, які не пережили такого моменту, важко до кінця зрозуміти, що таке війна. Ви спостерігаєте за тими звірствами по телевізору, а потім повертаєтеся до свого життя, а люди в Україні продовжують надзвичайно страждати. Щодня гине багато людей, багато дітей.
Я думаю, що всі ми можемо і повинні зробити більше. Мені важко дивитися на страждання цього народу, нічого не роблячи. Що ми робимо зараз, це кажемо: «Добре, ми допомагаємо, надсилаючи зброю», але вони одні. Це боротьба з диктатором, який щодня бреше, який вбиває людей і становить небезпеку для людства. Найбільше мене обурює те, що ми продовжуємо спостерігати, але того, що ми робимо, недостатньо для України та світу. Тому що в небезпеці зараз не лише Україна, а весь світ, – сказав Фонсека.
