Віце-президент «Маріуполя» Андрій Санін розповів, як зміг виїхати з міста.
– По заздалегідь зібраних у соцмережах крихтах інформації ми знали, що попереду, у Кам’янському, підірвано міст, і його треба об’їжджати вузькою ґрунтовою доріжкою через мінні поля. На цей момент у нас уже сформувалася стихійна група з п’яти машин таких же відчайдушних, як і ми, хто виривався поза «зеленим коридором». І, як водиться, ми заблукали, проїхали потрібний поворот ґрунтовки.
І тут, дякувати Богу, до нас вибіг місцевий хлопчина, років 12, на вигляд – вже давно мешкає в бомбосховищі (після місяця блокади в Маріуполі це помічаєш моментально). Навколо стрілянина, недалеко гуркочуть артилерійські залпи, а він біжить за нами та кричить «Не туди, там міни». Потім він сів на велосипед та провів нас до виїзду до українських позицій. Хлопчина – справжній герой, честь та хвала йому та його батькам! У метушні забув запитати його ім’я, але після війни постараюсь обов’язково його знайти.
– Що було найскладнішим за ці 25 днів?
– Постійне очікування смерті. Через нас день і ніч летіло все – артилерійські снаряди, мінометні міни, ракети “градів”, над нами постійно заходили на атаку військові літаки. Настав момент, коли ми вже змирилися з жахом того, що відбувається, і просто вирішили триматися разом, а там будь що буде, якщо і загинемо, то всі разом.
– Мер Маріуполя каже, що 90% міста зруйновано. Все насправді так погано?
– Боюся, що це ще дуже оптимістична оцінка, що я бачив – місто повністю знищене, цілих будівель не залишилося взагалі.
– Як справи зі стадіоном і базою футбольного клубу?
– За останньою доступною мені інформацією – всі наші спортивні об’єкти так чи інакше постраждали від артилерійських та бомбових ударів. Фінансування клубу також призупинено. Але навіть у цій складній ситуації ми змогли виплатити у повному розмірі зарплату за лютий 2022-го, а в березні ми виплатили гроші більшій частині персоналу клубу – кого змогли ідентифікувати як тих, хто вижив – гідну матеріальну допомогу, – сказав Санін.
