У рамках сьомого туру англійської Прем’єр-ліги лондонський Тоттенгем на власному полі прийматиме Ліверпуль.
Головний тренер “шпор” Анте Постекоглу напередодні гри розповів про стан власної команди.
“Як у будь-якої дитини, у мене в кімнаті на стіні висіли плакати. Ліверпуль був моєю улюбленою командою. Але з часом ти виростаєш. Усе змінюється. Тоді я теж любив Happy Days, але сьогодні на моїй стіні так само немає фотографій Фонза.
Я був зачарований культурою такого клубу, як Ліверпуль. Я любив читати про цей клуб. Звичайно, Ліверпуль на той час… Там завжди була якась унікальна історія про цю міфічну кімнату для тактичних занять, де відбувалася вся магія.
Для мене це було майже як читання казок. Це мало свій вплив. Це й є те саме насіння, яке зазвичай сіють у молодому віці, коли ми днями сидимо в своїх кімнатах і створюємо ці світи самі для себе.
Кілька моїх найкращих товаришів уболівали за Манчестер Юнайтед, бо тоді він був більш успішним. Я ж пішов іншим шляхом, щоб зберегти інтерес. У 11 років я кожен раз прокидався о 4 ранку, аби подивитись за грою Ліверпуля. Одного разу вони обіграли Тоттенгем із рахунком 7:0, це було незабутньо. У мене досі десь у коробках на горищі є записи того матчу 1978 року. Навіщо? Не знаю.
Про кого були мої плакати? Я божеволів від Кенні Далгліша. Мені було 12, коли він перейшов із Селтіка. Він був для мене кумиром. Коли ти маленька дитина, ти шукаєш героїв, і це були він та Фонз. Ось таким було моє сумне існування!
Зараз Ліверпуль залишається дуже хорошою командою. Очевидно, що минулого року вони виступили трохи гірше, аніж раніше, але елементи того, ким вони насправді є, завжди були присутні.
Якщо ви зараз подивитеся на них, Арсенал чи Брайтон, то там є план, якого вони дотримуються. Це не принесло їм короткострокового успіху, але вони вірили в щось і дозволили цьому рости. Ліверпуль точно зробив із цього висновки.
Що ж до нашої команди, то ми йдемо шляхом омолодження складу. Ідеться про те, що молоді гравці знають, що з ними не станеться нічого такого, що стане визначальним для їхньої кар’єри, якщо вони припускатимуться помилок. Я їх підтримаю в будь-якому випадку.
Тому що частина цього стресу для молодого гравця, полягає в тому, що ти відчуваєш, що тобі потрібно грати дуже добре, щоб зберегти своє місце, і страх, що якщо ти зробиш помилку перед усім світом, це буде коштувати тобі чогось у подальшому.
