Півзахисник Вереса Андрій Блізніченко розповів про своє перебування в клубі Інгулець з Петрового.
– Як ви в «Інгулець» потрапили?
– Мій агент запропонував мене Лавриненку ‒ він на той час очолював «Інгулець». Далі зі мною зв’язався Бартулович, який тоді був асистентом Лавриненка, ми поспілкувалися і вирішили спробувати. Розуміли, що після двох хрестів та великої паузи буде непросто знайти гідний варіант продовження кар’єри, але підкуповувала особиста зацікавленість головного тренера. Загалом, я ні про що не шкодую у своїй кар’єрі, окрім рішення перейти в «Інгулець». Це була дуже велика помилка.
– За пів сезону ви взяли участь лише в чотирьох матчах. Лавриненко не бачив вас у складі?
– Проблема більше була не у Лавриненку, а в президенті Олександрі Поворознюку. Коли ми готувалися до старту чемпіонату сезону 22/23, я отримав незначне пошкодження, лікування мало зайняти близько 1,5-2 місяців. Звісно, що ніякої медичної підтримки в цьому клубі я не отримав, там кожний травмований гравець лікується своїм коштом.
До цього ж, Поворознюк вирішив, що має повне право перестати платити зарплату, поки я травмований. Просто поставив перед фактом: або я йду з команди, або буду отримувати зарплату майже у 8 разів меншу, ніж вказана в контракті. В нього взагалі дуже дивні погляди на керування футбольним клубом, складається таке враження, що він живе у якомусь своєму світові, який дуже відрізняється від цивілізованого футбольного світу і в якому нема місця для поваги футболістів та їхніх контрактів. Хоче – платить, не хоче – не платить. Для нього це абсолютно нормальна історія.
– Із вами розрахувалися?
– Ні. Я б міг судитися. Однак у такому випадку мені ніхто б не віддав документи. Якби я там пів року ще просидів фактично без команди, то можна було б і взагалі із футболом завершити. А хочеться ще грати. До того ж Поворознюк нікому не віддає на руки додатки до контрактів, де прописані справжні зарплати. Я думаю, ви розумієте, чому він так робить. Без цього документу важко довести свою правоту в суді.
– І багато в «Інгульці» таких, як ви?
– Коли я був в команді, то в усіх, хто травмувався, була аналогічна ситуація. Одразу ставали поганими та непотрібними. Хоча клуб стоїть виключно на футболістах та їхньому колективі. Більш щирого, чесного та сильного колективу у мене ще в житті не було. Якби не хлопці, команда грала б максимум в Другій лізі.
– Невже все настільки було погано?
– Мені є з чим порівнювати. Але там неправильно абсолютно все. Тренувальних полів немає, харчування немає, медицини немає. Ставлення до гравців дуже непрофесійне.
– Поворознюк – футбольна людина?
– Він 100% вважає себе такою людиною. Але, знаєте, є така приказка: «Футбол не обдуриш». Тому я не хочу за нього більш нічого казати, впевнений, що справжня футбольна спільнота України дуже чітко розуміє, хто є хто”, – сказав він в інтерв’ю для “Українського футбол“.
