Відомий український футбольний функціонер Євген Красніков, який є зараз віце-президентом Металіста, розповів де застав та що робив під час початку війни.
“Я сидів в офісі, як завжди, дивився матчі Латинської Америки, переглядав футболістів. В принципі, були грандіозні плани створити міцний Металіст, тому працюю тут цілодобово. В районі 4.30 ранку прозвучали перші постріли, все одразу стало зрозуміло. Зі мною були хлопці з безпеки, одна дівчинка, секретар, ми швиденько обдзвонили увесь клуб, зібрали усіх на стадіоні.
Ну, команда ж в Туреччині, то зібрали дружин футболістів, працівників клубу, оперативно стали облаштувати тут внизу у роздягальнях місце. Ми розуміли, що це все серйозно, знесли туди ліжка, зробили таке сховище.
Я ж живу за містом, у бік кордону з росією, мені треба було заїхати туди. І в цей час розпочався вже обстріл з обох боків. Спершу ніби спокійно, зайшли у підвал, потім вирубило світло, інтернет одразу зник, перебило газ і перебило воду. За це селище досі йдуть запеклі бої, тому одразу відімкнули усі комунікації.
Єдине, що було, були якісь дрова, якась їжа в холодильнику. Один хлопець нам допомагав, привозив бензин для генератора, ми всьому селу під’єднували телефони. Ходили допомагали старим, коли мали змогу, коли не стріляли, бо прилітало з обох сторін.
Отак два тижні ми прожили без світла, газу, води, все село так жило. Будинки в основному були тоді цілі, єдине, що було важко виїжджати звідти: дороги вже були заміновані. Якщо раніше обстріли були солдати по солдатах, то тепер у школі оселилися російські війська, їх там знищили, і село дуже постраждало.
У мій будинок влучило, рознесло пів будинку, добре, що там був підвал, хлопці встигли забігти туди і вони десь 4 дні просиділи під серйозними обстрілами у підвалі. Позавчора змогли їх евакуювати. Бог милував, забрали їх, всі живі-здорові.
Для мене взагалі нічого дивного немає. Багато хто в Україні не чекав такого від харків’ян. Я тут народився, виріс. Дійсно, є асоціація, що місто російськомовне. Харків’яни дуже люблять своє місто, Україну, тому для мене нічого дивного немає.
Я бачу, що виросло серйозне покоління воєначальників, 40-45 років, які реально оперативно управляють. І нічим не поступаються другій армії світу», – сказав Євген Красніков.
