“Я йшла у Другу лігу цілеспрямовано, бо, як менi здавалося, у команд з цього дивізіону рівень тренувань не такий виснажливий. А у Сент-Етьєна були амбiцiï повернутися до вищого дивiзiону. Тому менi здалося це цiкавим.

Але коли перейшла сюди, то зрозуміла, що дуже сильно помилялася (Сміється). Бо нас тут реально дуже жорстко ганяють на тренуваннях. Я можу це порівняти хіба з Південною Кореєю (футболістка грала там декілька років тому – прим): там були дуже схожі методи. Насправді, мені це не дуже подобається, я би по-іншому робила.

Але це тренера тактика. Фізично нас реально виснажують. Після тренувань я прибігаю додому, маю годину відпочинку і мчу на другу роботу. Увечері вже нічого не хочеться.

Але я рада, що в моєму житті є частинка життя, не пов’язана з футболом, де можу абстрагуватися. Навіть якщо плитка – це не мрія мого дитинства, але все ж пізнаю щось нове. Думаю, після завершення спортивної кар’єри в мене буде все добре.

До речі, в Сент-Етьєні бракує хороших масажистів. Коли я приїжджаю в збірну України, мене питають: “Ти що, у Франції масаж взагалі ніколи не робиш?!”. Хоча Сент-Етьєн має статус професіонального клубу, я його таким не вважаю. Тому що, до прикладу, тут взагалі немає відновлювальних процедур. Ну, хіба лід є, й масажист іноді приходить. А для мене це деталі, які є найважливішими у футболі, бо завдяки ним ми виграємо матчі.

Мені не потрібен телевізор, який ви купили за 10 тисяч євро. Мені необхідно відновитися після гри. Або краще дайте 100 євро на нові бутси. А вони цього не роблять. Хоча, гадаю, така ситуація не у всіх клубах.

До речі, в Реймсі, попри те, що він виступає у Вищій лізі, була схожа ситуація. У нас навіть не було власного автобуса. Іноді ми їздили на ігри міні-бусами. Проте в Ліоні чи ПСЖ такого, звісно, нема“, – сказала Тетяна Романенко.

“Як я вже згадувала, коли я приїхала у Францію, зразу почала думати, чим може займатися ще, крім спорту. Вивчила мову, бо не хотіла працювати прибиральницею. Тренерська робота мене теж не цікавила. Я у футболі все життя.

Якщо би моя діяльність була якось пов’язана зі спортом, то хіба розробляти спортивний одяг. Щось таке креативне. Не всередині футбольної системи, бо я вже трохи переїлася цього.

Я тут є членом організації UNFP, яка захищає права гравців та допомагає тим, хто закінчує кар’єру, перекваліфікуватися. Вони робили один проект з компанею Point P, яка займається продажем будівельних матеріалів та плитки. Я подала свою кандидатуру, написала мотиваційне есе.

Мене затвердили. Може, тому що я украïнка, а може тому, що за мicяць до того я перемогла у конкурсi красномовства, який органiзовувала Федерацiя футболу Францiï. Темою була підтримка психологічного стану спортсмена, який виступає на топ-рівні. До цього я додала, як впливає на моє ментальне здоров’я війна в Україні. Вийшло сильно!

Такий конкурс проводили другий рiк поспiль – i цього разу за нами скрiзь ходили з камерою, потiм зробили цiлу iсторiю про кожну з гравчинь. Цей фiльм транслювався головним спортивним каналом Францiï. Стрічка називалася “Високо та сильно”. Тому я думаю, заочно мене вже знали, i це допомогло отримати мiсце в компанiï.

Учасники конкурсу презентували свої промови перед дуже численною аудиторією на сцені “Олімпії” – найстарішого концертного залу Парижа. Було дуже емоційно.

Плюсом для мене було те, що я могла обирати напрямок, в якому хочу розвиватися, i футбол залишався в приоритетi. Але проблема в тому, що зараз я в Сент-Етьєні, тут немає центрального офісу фірми, в яку я влаштувалася. Тож вибір вакансій доволі обмежений. Зараз я працюю консультантом у шоу-румі. До речі, там є сотні найменувань плитки, які треба запам’ятати. Можна з глузду з’їхати (Сміється). Але я намагаюся вивчити“, – сказала Тетяна Романенко.

Досвідчена українка перейшла до Сент-Етьєну. Її перехід офіційно підтверджено клубним сайтом “зелених”.

Гравчиня родом з Одеси, але з 2009 виступає за кордоном. До 2014 грала за російські Енергію та Краснодар. Потім виступала за клуби з Південної Кореї та Італії.

З 2017 виступала за Реймс. До речі, цей клуб нещодавно підписав нападницю збірної України Інну Глущенко, з якою ми робили інтерв’ю. За клуб з Шампані Тетяна Романенко зіграла 104 матчі за 5 сезонів.

“Я дуже рада приєднатися до Сент-Етьєна. Я зроблю все можливе, щоб допомогти клубу повернутися до Ліги 1 і залишитися там. Мені дуже подобається життя у Франції, я почуваюся тут добре.

Місто Сент-Етьєн здається гарним, а вболівальники клубу неймовірними, що ідеально підходить для мого розвитку”, – сказала вона клубній прес-службі.

“Для мене ці два матчі будуть найважливішими матчами за збірну України, зважаючи на всі обставини, що складаються в нашій країні.  Ми очікуємо на перемогу. Мені нічого більше додати. Ми боротимемося лише за перемогу“, – сказала Тетяна Романенко.

“Раніше ми були всі в Україні практично, а зараз нас розкидало уже по всіх країнах. Це дуже хвилюючий і приємний момент. Ми дуже щасливі всі разом зібратися.

Ми будемо боротися за перемогу, адже це потрібно нашій країні, щоб додати позитивних емоцій та моментів у наш нелегкий час”, -зізналась Катерина Корсун.

Матч проти Шотландії відбудеться 24 червня, а з угорками “синьо-жовті” зіграють 28 червня. Це матчі другого кола. У першому шотландки врятувались від поразки на останніх секундах (1:1), а Угорщина здобула сенсаційну перемогу (4:2).

Раніше ексклюзивний коментар нашому сайту дала ще одна футболістка збірної України Анна Петрик.

Футболістка зізналась, що їй вдалось побачити рідних, що важко переносить події на батьківщині, а також захоплюється професійним підходом до справи від Кріштіану Роналду, але є вчинок від нього, який трохи її розчарував.

– В інтерв’ю для “Суспільне” ти казала, що мама, наречена брата і новонародженний племіник перебрались в Молдову. Судячи по фото декілька тижнів тому вони таки зустрілись з тобою ?

– Так, вони спочатку були у Молдові десь 2,5 тижні, потім ми вирішили, що треба їхати у Францію. Бо все ж таки я їх сім’я і можу їм допомогти з паперами і з житлом. Це не те що жити у чужих людей. Хоча у Молдові, їм дуже сподобалось, сім’я, де вони зупинялися, були надзвичайно щирими та чуйними. Мені здається їм навіть було сумно що мої їдуть від них. Але тепер в нас є чудові друзі з Молдови (посміхається – прим).

– Початок травня був геть важкий для Одеси. Як там брат і знайомі дитинства. Ніхто не постраждав?

– Кожен раз коли щось прилітає в Одесу, це як ножем по серцю, дуже болить за всіх, хто там залишився. За всю Україну болить, не хочу до цього звикати, але відчуваю що це неминуче (емоджі суму – прим). Брат поїхав до сім’ї своєї дружини, наразі він не в Одесі. Батько воює, друзі дитинства хтось виїхав і наразі повернувся, хтось і зовсім не виізджав. Слава Богу, ніхто не постраждав.

Наш ексклюзив: інтерв’ю з Юрієм Габовдою 

– В тому ж таки інтерв’ю ти сказала, що Тетяна Зайцева раділа і віджатому Криму і на початок війни відреагувала фото з буквою “Z”. Колишні колеги по Кубаночкі хоч щось написали? Звичайно, в цілях безпеки для них можна і без імен, просто в цілому цікава їх реакція.

– Що стосовно Зайцевой та інших, хто виправдовує, а ще гірше підтримує цю війну, для мене цих людей більше не існуює. Були дівчата, які казали що все розуміють і проти війни, але нічого зробити не можуть.

Але в більшості вони всі виправдовували те, що коїться. В мене іноді такі думки виникають: «Я віддала 5 років свого життя людям, які навіть не можуть запитати чи мої батьки живі, чи я жива» Але напевно краще пізно побачити справжнє обличчя людини, а ніж ніколи. Але є і хороші новини. Я знайшла справжніх друзів, на яких я можу покластися у найскладніших ситуаціях і я знаю що вони мене не залишать наодинці.

– Деякий час ти грала в Південній Кореї. Чим запам`яталась ця країна і місцевий чемпіонат ?

– 6 років назад там жили вже у майбутньому, нові технології, все чисте, немає кріміналу, дуже безпечна країна, багато гарних краєвидів. Це справді була подорож у майбутнє. Якщо зараз там вже літають на машинах, я не здивуюсь (посміхається – прим).

Чемпіонат мені подобався, було цікаво, гравчині дуже технічні, але їм не вистачає креативу. Тренування були супер важкі, я іноді просто валилася з ніг у прямому значенні цього слова.

– В лютому ти повернулась до збірної України. Як тобі співпраця з Луїсом Коресом?

– Це найкращий тренер з яким мені колись доводилось працювати. Шкодую тільки про одне, сумно що він не прийшов до нас раніше. Все було настільки професіонально, що я раділа як мале дитя, що нарешті мені випала нагода побачити справжніх магістрів своєї справи на власні очі і бути частиною цієї магії. Це було неймовірно, я в захваті!

– Ти в Реймсі з початку 2017 року. Залишаєшся в клубі і на наступний сезон ?

– Ні, в Реймсі я не залишаюся. Хоча мені клуб пропонував залишитися ще на рік.

– В одному інтерв’ю ти казала, що кумирами дитинства були Марсело Салас та Роналдіньо. А кого зараз вважаєш найсильнішим футболістом та футболісткою світу і чому саме вони ?

– Звичайно, чим дорослішою ти стаєш тим більше змінюється твій світогляд і це також стосується футболу. Спочатку це був Рональдіньо, бо він таке витворяв на полі, справжній актор. Потім Кріштіану Роналду, мені подобалося як професійно він ставиться до футболу, але мене чесно кажучи розачорувало що він ніяк не відреагував на агресію расіі. «Мир у всьому світі». Людина, яка має пів мілліарди підписників. Але це таке, його справа.

Тепер я більше дивлюся жіночій футбол (посмішка – прим.). Ми не боїмося висловлювати свої думки. У нас є одна дівчина в команді, її звати Мельші Дюморне. Думаю, вона буде кращою футболісткою світу незабаром (посмішка – прим) Зараз їй 18, я її фанат. Кращої футболістки я ще не бачила.

– Ну і на останок трохи про чоловічий футбол. Багато збірників з Динамо і Шахтаря весною толком і не грали. Як думаєш, відсутність ігрового тонусу – це буде величезною перевагою для Шотландії ?

– Я думаю, що вони вийдуть і будуть грати як ніколи добре. Бо ми всі змінилися, ми стали сильнішими. В нас є тільки єдина мита – перемога. Перемога на всіх фронтах”, – сказала нам Тетяна Романенко.

“Багато людей приносили одяг, купляли в супермаркетах їжу, памперси, різне. Тут ще є комерсанти. Так вони передавали гігантські палети з картоплею, із водою, консервами. Уже в Україні воно роз’їжджається по містах, куди кому треба.

Також тут є волонтерська асоціація. Але вони більше надають допомогу тим, хто в Реймсі. Тобто вони збирають гуманітарку, а потім роздають тим, хто приїхав. А все, що залишається, потім відправляють до України.

Мене ще запрошували на благодійний вечір із аукціоном. Тут продавали шампанське, зібралось доволі багато заможних людей. І під час аукціону одна пляшка могла спочатку коштувати 500 євро, а й йшла з молотка вже за 3 тисячі. А були пляшки, які на початку коштували 3 тисячі.

Я вже не бачила, які ціни були далі, бо було пізно. Знаю, що гроші, які зібрали, передали організації «Лікарі без кордонів». Тобто це лікарі, які їздять допомагати до інших країн. Наприклад, із Франції до України”.

У мене є моя країна, у мене є моя мова, і треба було перейти на українську ще років десять тому, тому що це правильно. Тому що говорити своєю мовою – це нормально. Так, я зараз поки що іноді спілкуюсь російською, але я хочу говорити своєю рідною українською красиво. Тому що я народилась в Україні. Думаю, що за три місяці я вже буду гарно розмовляти українською“, – сказала Тетяна Романенко.

“Перші вісім днів були жахливі. Ти не можеш ні їсти, ні спати, узагалі нічого. Ти думаєш тільки про війну, ти постійно сидиш у телефоні, дивишся новини і запитуєш у близьких, чи все гаразд. Потім уже десь через тиждень приходить усвідомлення, що відбувається. Плюс – бачиш, що з Одесою все в порядку, і це теж дає тобі певні сили триматись і жити далі загалом. За цей тиждень я скинула три кілограми.

Беручи до уваги те, що моя вага і так не дуже велика – десь 51-52 кілограми, то це схуднення, авжеж, відобразилось на фізичній формі. Складно загалом сконцентруватись на будь-чому. Ти можеш збиратись, але твої думки все одно линуть до України“, – сказала Тетяна Романенко.

Із перших днів вторгнення Росії на територію України батько футболістки вирушив на фронт, в Одесі все ще залишались мати, а також брат із вагітною дружиною. Нещодавно мама і дружина брата переїхали до Молдови.

У своєму Instagram 31-річна спортсменка опублікувала дуже вибуховий пост, в якому поділилася своїми емоціями.

“Мій перший пост українською мовою! Тому що я свідомо відмовляюся розмовляти мовою людей, які несуть біль і страждання в мою країну. Нехай я буду розмовляти з помилками і, може, це буде не зовсім мелодійно, але мої діти вже будуть розмовляти без помилок, а мої онуки в свою чергу, ніколи не вимовлять російське слово, тому що вони будуть знати, що це мова боягузів, мова диктатури, мова, на котрій давалися команди знищувати українську націю і українську культуру. Вони знатимуть, що це мова, яка століттями несе смерть на українську землю.

Я сподіваюся, що ці виродки, які зараз на нашій землі, будуть жити довго, до глибокої старості. Ні, я не збожеволіла. Померти – це просто, це дуже легка ціна всього скоєного в Україні та інших країнах світу. Я хочу, щоб коли ми перемогли, ці створіння дожили до глибокої старості як полонені, і щоб кожну секунду свого жалюгідного існування вони страждали так, як страждають батьки, які втратили своїх дітей, як страждають матері, які втратили своїх синів, як всі ті, хто втратив своїх близьких, свої будинки і своє майбутнє.

Щоб вони благали померти, але не вмирали. А коли померли, то і на тому світі, щоб їм не було спокою. Бо вони будуть горіти в пеклі, і назавжди їх нікчемні душі будуть знищені.

Війна – це найстрашніше, що може трапитися, але вона знімає всі маски. Вона створить героїв і зрадників! Вона покаже тобі, хто ти насправді і хто всі ті люди, яких ти вважав друзями. Бо перед лицем війни ми всі голі і ми всі такі, яка наша сутність. Тому бережіть тих, хто під час біди простягнув руку допомоги, а всіх інших слідом за російським кораблем!

І не сумнівайтеся, ми переможемо! Тримаємося, молюся за всіх воїнів, лікарів, волонтерів, захисників, всіх, хто ризикує життям в тилу і на передовій, всіх, хто ночує в підвах і метро, всіх, хто вивозить сім’ї під обстрілами нелюдів, всіх, хто допомагає Україні йти до перемоги. Молюся за вас всіх і за тебе, рідна! Тримайтеся, залишилося трохи. Слава Україні” – написала Романенко.

Нагадаємо, війна в Україні почалася рано вранці 24 лютого, коли РФ приступила до масштабного вторгнення. Український опір російській агресії триває вже четвертий тиждень.