Про це повідомляє місцеве видання DHA.

Зараз команду очолює німець Штефан Кунц, але джерело зазначає, що його час на посаді головного тренера збірної Туреччини закінчився. Місцева федерація футболу ухвалила рішення про звільнення Кунца через незадовільні результати і поганий футбол. Зокрема, збірна Туреччини не змогла переграти Вірменію (1:1) та програла Японії (2:4).

Йоахім Льов 15 років очолював збірну Німеччини, але влітку 2021 року пішов у відставку.

Зараз турки йдуть на 2-му місці у своїй відбірковій групі до Євро-2024, набравши 10 очок за 5 матчів.

Про це повідомляє El Nacional.

62-річний Льов був головним тренером збірної Німеччини з 2006 до 2021 року. Під його керівництвом команда стала чемпіоном світу у 2014 році.

Пізніше він поступився своєю посадою Ханс-Дітеру Фліку.

63-річний Анчелотті вперше прийшов до «Реалу» влітку 2013 року і пропрацював у команді два сезони. У липні 2021 року він знову очолив команду та тренує її досі.

Угода між сторонами закінчується у 2024 році. Разом із Анчелотті «Реал» завоював вісім трофеїв, включаючи дві перемоги у Лізі чемпіонів.

Діді (1972-1975)

Фенербахче провело досить вдало кінець 60-х, але в сезоні 1970/1971 і 1971/1972 клуб лишався без трофеїв. Все це змусило керівництво запросити в тренери вперше не турка чи європейця, а бразильця. Вибір пав на 43-річного бразильця Діді.

У нього була чудова кар’єра в якості гравця. Опорний півзахисник з 1952 по 1962 регулярно викликався до збірної Бразилії, забив 21 гол за 74 гри за “селесао”, в 1958 та 1962 році ставав чемпіоном світу. Саме він є автором першого “сухого листа”.

З 1966 року почав тренувати. Досить непогано проявив себе з перуанським Спортингом, потім зі збірною цієї країни. В 1971 році очолював Рівер Плейт. Європа не була для нього чимось новим, адже в сезоні 1959/1960 він виступав за мадридський Реал.

Трофеї з Фнербахче: 2 чемпіонства, Кубок Туреччини, 2 Суперкубка.

Надалі тренував до початку 90-х переважно на батьківщині, а також на Близькому сході. Помер в 2001 році.

Гуус Хіддінк (1990/1991)

В сезоні 1989/1990 “жовто-чорні” 5 очок поступились Бешикташу. Керівництву клубу вдалось переманити до себе, напевно, найперспективнішого тренера Європи на той час. 44-річний Гуус Хіддінк за останні 4 сезони виграв з ПСВ 7 трофеїв, серед яких була і перемога в Лізі чемпіонів сезону 1987/1988.

Під нового тренера клуб підсилився зіркою французського Німа Фаділом Вокррі, захисником збірної Польщі Чеславом Яковлевічем, а також продовжив контракт з легендарним голкіпером збірної Німеччини Тоні Шумахером, який двічі ставав віце-чемпіоном світу, а в 1980 році виграв Євро. Також в клубі було декілька гравців збірної Туреччини.

Трофеї з Фенербахче: відсутні

Проте це не допомогло “канаркам”. Команда провела досить “сірий” сезон. За 30 матчів Суперліги команда здобула лише 12 перемог, та ще вісім разів зіграла у нічию. Такі показники дозволили посісти лише 5-те місце.

В Кубку УЄФА в першому раунді були дві перемоги над португальским Гімараєшом (3:0 і 3:2), але далі був виліт від Аталанти (поразки 0:1 і 1:4). В кінці сезону Гуус Хіддінк полишив клуб, нанісши собі удар по репутації. Надалі він вдало працював у низці клубів та збірних, що дозволило йому повернути реноме успішного спеціаліста.

Карлос Альберто Паррейра (1995/1996)

Після відходу Хіддінка клуб за чотири роки виграв лише Кубок Прем’єр міністра. Неважливий турнір, який був закритий у 1998 році. Все це змусило керівництво клубу знову звернутись до наставників з Бразилії. Їм вдалося запросити Карлоса Альберто Паррейру.

В сезоні 1994/1995 він вперше спробував себе в Європі, але сезон з Валенсією важко назвати успішним. “Кажани” посіли лише 10-те місце в Прімері. З 1978 року по 1994 він працював переважно зі збірними, лише у 1985 та 1990 очолював Флуміненсе та Брагантіно. Але вдало себе показував зі збірними Кувейту, ОАЕ та Саудівської Аравії і в 1991 році очолив збірну Бразилїі, з якою і здобув золото ЧС-1994.

Трофеї з Фенербахче: чемпіон Туреччини

На той момент 51-річний тренер зумів вперше за шість років подарувати клубу чемпіонство. “Канарки” лише на 2 очки випередили Трабзонспор.

Йоахім Льов (1998/1999)

За наступні два сезони клуб змінив чотирьох тренерів, але трофеїв не здобув. “Канарки” ризикнули і призначили головним 38-річного німця Йоахіма Льова, у якого за плечима було лише два роки роботи наставником Штутгарта. Але за ці два роки “шваби” демонстрували атакувальний футбол, що дозволило двічі посісти 4-те місце в Бундеслізі, виграти Кубок Німеччини 1997, а в 1998 році дійти до фіналу Кубка УЄФА.

Трофеї з Фенербахче: відсутні

В чемпіонаті клуб програв 6 очок Галатасараю і 5 Бешикташу, посівши третє місце. Надалі Льов тренував Карлсруе, Аданаспор, Тіроль та Аустрію, в 2004 увійшов в штаб Юргена Клінсманна в збірній Німеччини, а в 2006 очолив бундесшафт, з якою пропрацював довгих 15 років. В 2014 році виграв ЧС.

Крістоф Даум (2003/2006, 2009/2010)

Серія невдач тривала. Після Льова за 4 сезони клуб здобув лише 1 трофей – чемпіонство в сезоні 2000/2001. Для переривання цієї невдалої серії був запрошений Крістоф Даум.

Напевно, ви не раз чули, що якісь футболісти отримували дискваліфікацію за наркотики. А щоб тренер? Так ось він. Дійсно, Крістоф Даум був спійманий на зловживанні кокаїном, за що був звільнений з Байєра і навіть сплатив штраф в 1000 євро.

Станом на 2003 рік 50-річний спеціаліст вигравав Бундеслігу (зі Штутгартом), 5 разів ставав віце-чемпіоном (Кельн та Байєр), чемпіонат Австрії (Аустрія). Найголовніше, що він мав історію успіху і в Туреччині. З 1994 по 1996 Крістоф очолював Бешикташ, з яким в 1994 вигравав Кубок, а роком пізніше “золото” чемпіонату.

Трофеї з Фенербахче: 2 чемпіонства, та Суперкубок

В перший захід йому вдалося подарувати клубу два перших місця, але після срібла в сезоні 2005/2006 і відсутності успіхів на євроарені з ним вирішили попрощатись. Даум дуже подобався фанатам, особливо за атакувальний стиль. При ньому клуб забив 249 голів за 102 гри в Суперлізі і кожного разу був лідером ліги по забитим голам.

Саме любов фанатів і спонукала керівництво знову його покликати. Чемпіонство було програне Бурсаспору в 1 бал, в ЛЄ в 1/16 був виліт від Лілля, тому сторони знову вирішились розійтись.

Зіко

На зміну Дауму прийшов ще один чемпіон світу. Зіко мав яскраву футбольну кар’єру, але у великому футболі титул не здобув. Зате в 1995 виграв пляжний ЧС.

Кар’єра тренера у нього до приходу в Фенербахче була невеликою. До цього чотири роки працював зі збірною Японії, особливих зірок не досяг, тому його призначення вигляділо досить скептичним. Виліт від Динамо в кваліфікації ЛЧ це тільки підтвердив.

Трофеї в Фенербахче: чемпіонство і Суперкубок

Проте в перший рік при ньому “жовто-чорні” зуміли виграти чемпіонство, а в сезоні 2007/2008 взагалі дійти до 1/4 фіналу Ліги чемпіонів. Але Зіко вирішив залишити Стамбул.

Луїс Арагонес

Успіх попереднього сезону, напевно, на стільки сильно мотивував керівництво, що вони зуміли домовитись з діючим чемпіоном Європи. Повернули з Європи зірку місцевого футболу Емре Белезоглу, підписали найкращого бомбардира Прімери Дані Гуїсу і чекали подальшого прогресу.

Трофеї з Фенербахче: відстуні

Сталось не так, як планувалось. В ЛЧ клуб в групі з Арсеналом, Порту та Динамо став останнім, набравши лише 2 очки. В Суперлізі справи йшли також погано – 61 пункт і четверте місце.

Звичайно, ніхто не здивувався тому, що в кінці сезону Арагонес покинув колектив. 70-річному спеціалісту, який всю кар’єру провів на батьківщині, було важко в новій обстановці.

В кінці хотілось би перелічити менш успішних тренерів, але все одно досить відомих, які тренували “канарок”. Варто виділити Діка Адвокаата, Зденека Земана, Тодора Веселіновіча та Йозефа Венглоша. Із місцевих глиб це, звичайно, Мустафа Денізлі і Айкут Коджаман.