Своїми емоціями після завершення зустрічі поділилися нападник синьо-жовтих Інна Глущенко:

«Усі дівчата – молодці! Боролися до кінця, була важка гра. Трошки не вистачило реалізації, бо моментів було чимало, ми могли забивати більше, вигравати впевненіше. Але перемога є перемога. Сподіваюся, тепер ми почуватимемося впевненіше. Будемо готуватися. Очікуємо на позитивні результати».

збірна України посіла третє місце в групі та зуміла обійти Словенію в рейтингу третіх команд, уникнувши вильоту в Лігу С. Тепер на підопічних Володимира Пятенка очікують стикові матчі, які відбудуться в лютому 2024 року, жеребкування – 11 грудня.

Команда була створена цього літа і буде грати у другому за силою дивізіоні Франції. Виступатиме українка під ігровим номером 20.

Нагадаємо, що минулий сезон Глущенко провела у складі французького “Реймсу”, представника елітного дивізіону D1. та провела всього два матчі у складі головної команди.

Інні всього 19 років. В Україні грала за Ніку (Миколаїв) та Кривбас. В сезоні 2021/2022 була однією з найкращих у гонці бомбардирів Вищої ліги. Через війну певний час пограла за чеський Словацко.

Викликалася у збірну України, коли її тренував Луїс Кортес. Іспанський спеціаліст нещодавно полишив свою посаду.

Цього літа українка вирішила змінити клубну прописку і перейшла до французського Реймсу. Сайт Епоха Футболу вирішив поцікавитись у Інни про акліматизацію у Франції та дізнатись її шлях у футболі.

– Ти вже більше місяця у Франції, як справи з мовою, вже є успіхи, які допомагають почуватися впевнено? Зрозуміло, що я не маю на увазі ідеальне знання мови, а таке, що хоча б на тренуваннях уже розуміти фрази одноклубниць/тренера?

– Так, я уже у Франції більше місяця. Французська мова дуже склада, але потроху я її вчу, вже можу розуміти слова тренера та одноклубниць. Ну і одноклубниці мені допомагають з мовою, вчать деяких слів, ну і до того ж у мене є уроки французької мови, які мені теж допомагають.

– Як тебе прийняли в команді і кого б виділила з одноклубниць, хто найбільше допомагає?

– У команді мене прийняли дуже добре. Звичайно, з кимось я спілкуюсь більше, а з кимось менше, але не хочу нікого виділяти, адже колектив дуже хороший, дівчата всі дуже хороші. Дякую, що мене так добре прийняли.

– Порівняй місто Реймс з Миколаєвом та Кривим Рогом. У чому є свої плюси, а чого не вистачає в порівнянні з українськими містами.

– Якщо чесно, то важко відповісти на це питання. Але хочу сказати, що за Миколаєвом та Кривим Рогом я дуже сильно сумую, хочу якнайшвидше приїхати додому, що я, скоріш за все, і зроблю під час найближчої своєї відпустки. Я, звісно, не впевнена, але сподіваюсь, що вдасться.

– Що ж, тепер перейдемо до футбольної теми, але почнемо здалеку. У скільки років ти почала займатися футболом, чому обрала саме цей вид спорту і чи не було бажання покинути?

– Футболом я почала займатися трохи пізно. Десь в років 13. Вибрала цей вид спорту, тому що в дитинстві грала з друзями у дворі і сподобалось мені, вирішила піти (посміхається – прим.).

Як тільки я прийшла на футбол, то відразу ж захотіла піти з цього виду спорту, тому що в мене нічого не виходило (посміхається – прим.). Чесно кажучи, у футбольному плані на фоні інших я виглядала не дуже.

–  Що говорили однокласниці, однокласники та й загалом друзі, підтримували чи, навпаки, не розуміли вибору?

– Чесно, я думаю, що багато хто скептично до цього відносився, але в цілому мене підтримували: моя сім’я, всі мої друзі, однокласниці. Я до сих пір підтримую зв’язок зі своїми старими друзями, з якими я тільки починала грати у футбол у дворі.

– Ти граєш у нападі. Тренери одразу тебе поставили в атаку чи спочатку пробували на інших позиціях?

– Так, зараз граю в нападі. Тренери з самого початку мене ставили на атакуючі позиції, я грала і лівого вінгера, і правого вінгера, і центрального форварда. Зараз тренер в Реймсі мене бачить більше як флангового вінгера.

– Найприємніший момент у футболі, який з тобою траплявся?

– Я не можу виділити якийсь один момент у футболі. Для мене самий приємний момент у футболі – коли я забиваю голи. Це приносить мені велике щастя (посміхається – прим.). 

Найважливіші для мене голи – це голи за збірну України за молодіжну збірну. Їх зараз не так і багато, але, я сподіваюсь, виправити це найближчим часом.

– Кривбас зібрав бойову банду. Поки не шкодуєш, що не залишилася, адже у клубу великі шанси на перемогу в чемпіонаті?

– Кривбас зараз дійсно потенційний претендент на перше місце у чемпіонаті. Зібрались хороші футболістки, хороший тренерський склад, у них є всі шанси. Хочу побажати тільки удачі у цьому сезоні.

Те що не залишилась не шкодую, але сподіваюсь, що мені ще вдасться пограти за Кривбас у майбутньому“, – сказала нам Інна Глущенко.

Фото: пресслужба ФК Реймс та УАФ

–  Долго ли шли переговоры с Реймсом и как возник этот вариант ?

– На самом деле переговоры вел мой менеджер, поэтому о всех тонкостях я не могу сказать, но все произошло довольно быстро, мы очень быстро обсудили контракт, условия. Все всех устраивало, поэтому вот так вот и случилось.

– За клуб в прошлом сезоне играли Татьяна Романенко и Ирина Кочнева. Уже обращалась к ним за легкими советами, что-то спрашивала о клубе?

– Конечно же, как только я получила предложение от Реймса, я сразу же обратилась за советом к своим знакомым (улыбается – прим.). Именно к Татьяне Романенко. Так получилось, что в тот момент я находилась в расположении сборной Украины, поэтому это было ещё легче.

У нас с ней получилось поговорить. Мы пообсуждали некоторые нюансы, вопросы и так далее. Я могла у неё спросить много чего. Конечно же, мне было важно её мнение. Так как она играла тут довольно немало – 4 года. Мне было важно, что она скажет по этому поводу.

Наш эксклюзив: интервью с Татьяной Романенко

Здорово, что вот даже сейчас, когда мне нужна какая-то помощь или хочу что-то узнать, или спросить, то она всегда может мне подсказать или помочь. Большое спасибо Татьяне Романенко (улыбается – прим.).

– Последние месяцы ты и так была за рубежом, но все же, как отнеслись близкие к тому, что твое пребывание в Европе продлится ещё на долгий период?

– Мои родные и близкие отнеслись к моему новому контракту положительно, за это им большое спасибо. Они поддерживают меня, конечно же, рады. Можно сказать, у меня сейчас начинается новый этап, новый чейндж для меня. Они всегда рядом, они всегда поддерживают. Огромное им спасибо.

Конечно скучаю за родными, за домом, за Украиной. Надеюсь, что в скором времени смогу приехать домой и увидиться со своими близкими. И надеюсь, что они скоро смогут меня навестить здесь во Франции. Все таки новая страна и познакомится с ней поближе. Почему бы и нет.

 – Женский футбол только выходит на хорошие роли в Украине. Ещё несколько лет назад внимания уделялось ему гораздо меньше. Как так получилось, что ты пришла в этот вид спорта?

– Моя любовь к футболу была ещё с детства. Так получилось, что я решила попробовать себя в этом спорте, почему бы и нет. Много кто говорил, что это не на долго, что это спорт не для девчонки, но все равно меня это не останавливало и, как видим, не зря.

–  Не могу не затронуть и матчи за сборную. Шотландки реализовали все свои моменты, а их вратарь несколько раз спасал (в частности и после твоего дальнего удара). Очень тяжело было настраиваться на Венгрию после поражения или, наоборот, только добавило злости?

– Конечно, поражение от шотландок для нас было таким болезненным и неожиданным. Но все таки мы смогли собраться, настроиться на матч против Венгрии.

Фото: facebook.com/uafwomen/

Это было не легко для нас, но хотелось хоть немножко радости подарить нашим болельщикам, которые пришли ради нас и болели. И в общем всей Украине подарить хоть каких-то позитивных эмоций, поскольку нам всем это очень нужно.

–  Матч против Венгрии ты начинала c первых минут. То, что ты будешь в старте, узнала только в раздевалке перед игрой или тренерский штаб изначально предупредил тебя? Ну и какие были эмоции от дебютного выхода за сборную?

– Для меня это стало известным на теории в тот же день. Конечно, для меня это стало немножко неожиданностью, но было очень приятно. Огромное спасибо тренерскому штабу за доверие.

Эмоции невероятные, когда ты выходишь с первых минут, поешь гимн Украины. Я чувствовала очень большую гордость за то, что я украинка. Мы ещё и одержали победу. Сложно описать насколько я была счастлива в тот момент” – сказала Инна Глущенко.

Инна Глущенко первую часть сезона выступала за ФК Кривбасс. На её счету 6 голов в 10 матчах Высшей лиги, а также 2 забитых мяча в поединке Кубка Украины.

Перехід підтверджено офіційним сайтом ФК Реймс. Українська футболістка стала першим новачком команди у міжсезоння.

Минулий сезон вона грала в Кривбасі, з яким на зимову паузу пішла на третьому місці у Вищій лізі. В чемпіонаті України забила 6 голів за 10 матчів. Кінцівку сезону вона провела у чеському Словацко.

“Вона гравець, який запропонує нам нові можливості в атаці. Я дуже щаслива, що можу на неї розраховувати“, – cказала тренер Амаyдін Мікель.

“Для мене відкривається нова сторінка. Нова пригода. Я дуже рада підписати контракт із таким амбітним клубом, як Реймс. Я не можу дочекатися, щоб відкрити для себе моїх товаришів по команді і чемпіонат“, – зізналась Інна.

Незаважаючи на юний вік (в травні виповнилось 18 років – прим.) Інна вже провела три матчі за національну збірну України і забила 1 гол. Є вихованкою миколаївського футболу.

Клуб поповнили Леся Ольхова, Даяна Семків, Інна Глущенко та Руслана Левченко, повідомляє телеграм-канал УАФ.

Інна Глущенко та Руслана Левченко є гравчинями Кривбасу з Кривого Рогу, а Семків та Ольховик грали за Ладомир із Новгород-Волинського.

Інна грає на позиції форварда. В першому колі вона забила 6 голів за 10 матчів. На її рахунку 1 гол в 1 матчі за збірну України. Руслана грає в захисті. В цьому сезоні чемпіонату України на її рахунку 1 гол  в 10 поєдинках. Варто зазначити, що їм лише по 17 років.

Скільки ж років і Семків. Півзахисниця в цьому сезоні відіграла 9 зустручів у Вищій лізі, відзначилась двічі. На рік старша за інших дівчат Ольхова відіграла 10 матчів, голів не забивала. Вона грає в захисті.

“Ми плануємо тут у Німеччині не лише тренуватися, а й проводити показові благодійні матчі з глядачами. Під час матчів плануємо збирати кошти, які направимо на допомогу Україні та нашому Кривому Рогу.

Тому ми звертаємось до всіх європейських клубів, які мають жіночі команди, та просимо підтримати нас, організувавши подібні матчі на своїх стадіонах задля підтримки України. Україна обов’язково переможе і ми повернемось додому“, – приводить слова Інни клубна прес-служба.

В першій частині сезону футболістка забила 6 голів в 10 матчах Вищої ліги.

“Наші емоції були, звичайно, гарні і добрі. Ми були раді, що є така можливість (поїхати в Німеччину – прим.). Усі ці два тижні ми переживали за свою безпеку“, – сказала капітан команди Анна Іванова.

“Дуже важко переживати такі емоції, ми були дуже схвильовані і дуже переживали. Бо зараз ситуація в Україні дуже важка і ми не можемо передбачити, що буде завтра“, – сказала найкращий бомбардир команди у Вищій лізі Інна Глущенко.

Нагадаємо, Кривбас проводить в елітному дивізіоні свій перший рік, але на зимову перерву клуб пішов на третій сходинці і мав хороші шанси залишитись в медальній зоні.

– Розкажи, будь ласка, як почала грати у футбол. Скільки тоді було років?

– Почала грати у футбол доволі пізно – у 13 років. Це було влітку і я думала, чим мені зайнятися. Вже у вересні я вирішила грати у футбол в жіночій команді, а не у дворі з хлопцями. Спочатку шукали тренера, жіночу команду і знали, що це буде важко, тому що жіночий футбол був дуже погано розвинений.

Але ми знайшли таки номер тренера – Володимира Єфімако, який став моїм першим наставником. Пам’ятаю, що на першому тренуванні дуже соромилася. Дівчата у команді тоді вже займалися 3-4 роки порівняно зі мною. А я тільки з хлопцями грала і майже нічого не вміла, так все починалося.

– Якою була реакція рідних, коли ти виявила бажання грати у жіночій футбольній команді?

– Тоді мої рідні не дуже серйозно сприйняли моє бажання грати у футбол, думали, що я через 1-2 місяці це набридне, але ні, я закохалася у цей вид спорту. Та і я доволі швидко надолужила все і за рік дуже виросла.

– Коли вперше отримала виклик у національну збірну України? Що відчувала тоді?

– Пам’ятаю, що ми тоді грали у чемпіонаті U-15 і після нього мене викликали у збірну України U-15, я тоді була дуже здивована, але, водночас, зраділа, що помітили. А вже у 2020 році мене визнали кращою гравчинею до 17 років. Зізнаюся, не очікувала та маю надію, що я на цьому не зупинюсь” – сказала вона.

“У 2021 році вирішувалася доля ЖФК Ніка Миколаїв через фінансові проблеми. У мене були також пропозиції з Житлобуду-2, Колосу, Восходу та закордонних клубів. Тобто пропозицій було багато, але для мене було важливо на даний момент залишитися в Україні, тому що я поки не така доросла. Відчувала відповідальність за своє рішення.

А рішення піти у ЖФК Кривбас, я вважаю, майже найважливішим рішенням у моєму житті. Не пошкодувала ні на хвилину, і дуже рада бути частиною Кривбасу.

Я дізналась про Кривбас від свого тренера Володимира Єфімако, він тоді багато дівчат з ЖФК Ніка повів за собою. Він нам розповів, що є крута пропозиція та взагалі про плани Кривбасу. Але я спочатку не сприймала це серйозно, шукала інші клуби.

Потім ми приїхали з дівчатами у Кривий Ріг, побачили інфраструктуру, дізналися більш детально про плани клубу і зрозуміли, що тут все серйозно. Керівництво тут зацікавлено у розвитку жіночого футболу. Тому ми вирішили стати частиною ЖФК Кривбас!”, – сказала вона.

Кривбас на зимову паузу пішов на третьому місці у Вищій лізі. Інна – найкращий бомбардир команди.