Цього літа українка вирішила змінити клубну прописку і перейшла до французського Реймсу. Сайт Епоха Футболу вирішив поцікавитись у Інни про акліматизацію у Франції та дізнатись її шлях у футболі.

– Ти вже більше місяця у Франції, як справи з мовою, вже є успіхи, які допомагають почуватися впевнено? Зрозуміло, що я не маю на увазі ідеальне знання мови, а таке, що хоча б на тренуваннях уже розуміти фрази одноклубниць/тренера?

– Так, я уже у Франції більше місяця. Французська мова дуже склада, але потроху я її вчу, вже можу розуміти слова тренера та одноклубниць. Ну і одноклубниці мені допомагають з мовою, вчать деяких слів, ну і до того ж у мене є уроки французької мови, які мені теж допомагають.

– Як тебе прийняли в команді і кого б виділила з одноклубниць, хто найбільше допомагає?

– У команді мене прийняли дуже добре. Звичайно, з кимось я спілкуюсь більше, а з кимось менше, але не хочу нікого виділяти, адже колектив дуже хороший, дівчата всі дуже хороші. Дякую, що мене так добре прийняли.

– Порівняй місто Реймс з Миколаєвом та Кривим Рогом. У чому є свої плюси, а чого не вистачає в порівнянні з українськими містами.

– Якщо чесно, то важко відповісти на це питання. Але хочу сказати, що за Миколаєвом та Кривим Рогом я дуже сильно сумую, хочу якнайшвидше приїхати додому, що я, скоріш за все, і зроблю під час найближчої своєї відпустки. Я, звісно, не впевнена, але сподіваюсь, що вдасться.

– Що ж, тепер перейдемо до футбольної теми, але почнемо здалеку. У скільки років ти почала займатися футболом, чому обрала саме цей вид спорту і чи не було бажання покинути?

– Футболом я почала займатися трохи пізно. Десь в років 13. Вибрала цей вид спорту, тому що в дитинстві грала з друзями у дворі і сподобалось мені, вирішила піти (посміхається – прим.).

Як тільки я прийшла на футбол, то відразу ж захотіла піти з цього виду спорту, тому що в мене нічого не виходило (посміхається – прим.). Чесно кажучи, у футбольному плані на фоні інших я виглядала не дуже.

–  Що говорили однокласниці, однокласники та й загалом друзі, підтримували чи, навпаки, не розуміли вибору?

– Чесно, я думаю, що багато хто скептично до цього відносився, але в цілому мене підтримували: моя сім’я, всі мої друзі, однокласниці. Я до сих пір підтримую зв’язок зі своїми старими друзями, з якими я тільки починала грати у футбол у дворі.

– Ти граєш у нападі. Тренери одразу тебе поставили в атаку чи спочатку пробували на інших позиціях?

– Так, зараз граю в нападі. Тренери з самого початку мене ставили на атакуючі позиції, я грала і лівого вінгера, і правого вінгера, і центрального форварда. Зараз тренер в Реймсі мене бачить більше як флангового вінгера.

– Найприємніший момент у футболі, який з тобою траплявся?

– Я не можу виділити якийсь один момент у футболі. Для мене самий приємний момент у футболі – коли я забиваю голи. Це приносить мені велике щастя (посміхається – прим.). 

Найважливіші для мене голи – це голи за збірну України за молодіжну збірну. Їх зараз не так і багато, але, я сподіваюсь, виправити це найближчим часом.

– Кривбас зібрав бойову банду. Поки не шкодуєш, що не залишилася, адже у клубу великі шанси на перемогу в чемпіонаті?

– Кривбас зараз дійсно потенційний претендент на перше місце у чемпіонаті. Зібрались хороші футболістки, хороший тренерський склад, у них є всі шанси. Хочу побажати тільки удачі у цьому сезоні.

Те що не залишилась не шкодую, але сподіваюсь, що мені ще вдасться пограти за Кривбас у майбутньому“, – сказала нам Інна Глущенко.

Фото: пресслужба ФК Реймс та УАФ