Цього літа українка вирішила змінити клубну прописку і перейшла до французського Реймсу. Сайт Епоха Футболу вирішив поцікавитись у Інни про акліматизацію у Франції та дізнатись її шлях у футболі.

– Ти вже більше місяця у Франції, як справи з мовою, вже є успіхи, які допомагають почуватися впевнено? Зрозуміло, що я не маю на увазі ідеальне знання мови, а таке, що хоча б на тренуваннях уже розуміти фрази одноклубниць/тренера?

– Так, я уже у Франції більше місяця. Французська мова дуже склада, але потроху я її вчу, вже можу розуміти слова тренера та одноклубниць. Ну і одноклубниці мені допомагають з мовою, вчать деяких слів, ну і до того ж у мене є уроки французької мови, які мені теж допомагають.

– Як тебе прийняли в команді і кого б виділила з одноклубниць, хто найбільше допомагає?

– У команді мене прийняли дуже добре. Звичайно, з кимось я спілкуюсь більше, а з кимось менше, але не хочу нікого виділяти, адже колектив дуже хороший, дівчата всі дуже хороші. Дякую, що мене так добре прийняли.

– Порівняй місто Реймс з Миколаєвом та Кривим Рогом. У чому є свої плюси, а чого не вистачає в порівнянні з українськими містами.

– Якщо чесно, то важко відповісти на це питання. Але хочу сказати, що за Миколаєвом та Кривим Рогом я дуже сильно сумую, хочу якнайшвидше приїхати додому, що я, скоріш за все, і зроблю під час найближчої своєї відпустки. Я, звісно, не впевнена, але сподіваюсь, що вдасться.

– Що ж, тепер перейдемо до футбольної теми, але почнемо здалеку. У скільки років ти почала займатися футболом, чому обрала саме цей вид спорту і чи не було бажання покинути?

– Футболом я почала займатися трохи пізно. Десь в років 13. Вибрала цей вид спорту, тому що в дитинстві грала з друзями у дворі і сподобалось мені, вирішила піти (посміхається – прим.).

Як тільки я прийшла на футбол, то відразу ж захотіла піти з цього виду спорту, тому що в мене нічого не виходило (посміхається – прим.). Чесно кажучи, у футбольному плані на фоні інших я виглядала не дуже.

–  Що говорили однокласниці, однокласники та й загалом друзі, підтримували чи, навпаки, не розуміли вибору?

– Чесно, я думаю, що багато хто скептично до цього відносився, але в цілому мене підтримували: моя сім’я, всі мої друзі, однокласниці. Я до сих пір підтримую зв’язок зі своїми старими друзями, з якими я тільки починала грати у футбол у дворі.

– Ти граєш у нападі. Тренери одразу тебе поставили в атаку чи спочатку пробували на інших позиціях?

– Так, зараз граю в нападі. Тренери з самого початку мене ставили на атакуючі позиції, я грала і лівого вінгера, і правого вінгера, і центрального форварда. Зараз тренер в Реймсі мене бачить більше як флангового вінгера.

– Найприємніший момент у футболі, який з тобою траплявся?

– Я не можу виділити якийсь один момент у футболі. Для мене самий приємний момент у футболі – коли я забиваю голи. Це приносить мені велике щастя (посміхається – прим.). 

Найважливіші для мене голи – це голи за збірну України за молодіжну збірну. Їх зараз не так і багато, але, я сподіваюсь, виправити це найближчим часом.

– Кривбас зібрав бойову банду. Поки не шкодуєш, що не залишилася, адже у клубу великі шанси на перемогу в чемпіонаті?

– Кривбас зараз дійсно потенційний претендент на перше місце у чемпіонаті. Зібрались хороші футболістки, хороший тренерський склад, у них є всі шанси. Хочу побажати тільки удачі у цьому сезоні.

Те що не залишилась не шкодую, але сподіваюсь, що мені ще вдасться пограти за Кривбас у майбутньому“, – сказала нам Інна Глущенко.

Фото: пресслужба ФК Реймс та УАФ

–  Долго ли шли переговоры с Реймсом и как возник этот вариант ?

– На самом деле переговоры вел мой менеджер, поэтому о всех тонкостях я не могу сказать, но все произошло довольно быстро, мы очень быстро обсудили контракт, условия. Все всех устраивало, поэтому вот так вот и случилось.

– За клуб в прошлом сезоне играли Татьяна Романенко и Ирина Кочнева. Уже обращалась к ним за легкими советами, что-то спрашивала о клубе?

– Конечно же, как только я получила предложение от Реймса, я сразу же обратилась за советом к своим знакомым (улыбается – прим.). Именно к Татьяне Романенко. Так получилось, что в тот момент я находилась в расположении сборной Украины, поэтому это было ещё легче.

У нас с ней получилось поговорить. Мы пообсуждали некоторые нюансы, вопросы и так далее. Я могла у неё спросить много чего. Конечно же, мне было важно её мнение. Так как она играла тут довольно немало – 4 года. Мне было важно, что она скажет по этому поводу.

Наш эксклюзив: интервью с Татьяной Романенко

Здорово, что вот даже сейчас, когда мне нужна какая-то помощь или хочу что-то узнать, или спросить, то она всегда может мне подсказать или помочь. Большое спасибо Татьяне Романенко (улыбается – прим.).

– Последние месяцы ты и так была за рубежом, но все же, как отнеслись близкие к тому, что твое пребывание в Европе продлится ещё на долгий период?

– Мои родные и близкие отнеслись к моему новому контракту положительно, за это им большое спасибо. Они поддерживают меня, конечно же, рады. Можно сказать, у меня сейчас начинается новый этап, новый чейндж для меня. Они всегда рядом, они всегда поддерживают. Огромное им спасибо.

Конечно скучаю за родными, за домом, за Украиной. Надеюсь, что в скором времени смогу приехать домой и увидиться со своими близкими. И надеюсь, что они скоро смогут меня навестить здесь во Франции. Все таки новая страна и познакомится с ней поближе. Почему бы и нет.

 – Женский футбол только выходит на хорошие роли в Украине. Ещё несколько лет назад внимания уделялось ему гораздо меньше. Как так получилось, что ты пришла в этот вид спорта?

– Моя любовь к футболу была ещё с детства. Так получилось, что я решила попробовать себя в этом спорте, почему бы и нет. Много кто говорил, что это не на долго, что это спорт не для девчонки, но все равно меня это не останавливало и, как видим, не зря.

–  Не могу не затронуть и матчи за сборную. Шотландки реализовали все свои моменты, а их вратарь несколько раз спасал (в частности и после твоего дальнего удара). Очень тяжело было настраиваться на Венгрию после поражения или, наоборот, только добавило злости?

– Конечно, поражение от шотландок для нас было таким болезненным и неожиданным. Но все таки мы смогли собраться, настроиться на матч против Венгрии.

Фото: facebook.com/uafwomen/

Это было не легко для нас, но хотелось хоть немножко радости подарить нашим болельщикам, которые пришли ради нас и болели. И в общем всей Украине подарить хоть каких-то позитивных эмоций, поскольку нам всем это очень нужно.

–  Матч против Венгрии ты начинала c первых минут. То, что ты будешь в старте, узнала только в раздевалке перед игрой или тренерский штаб изначально предупредил тебя? Ну и какие были эмоции от дебютного выхода за сборную?

– Для меня это стало известным на теории в тот же день. Конечно, для меня это стало немножко неожиданностью, но было очень приятно. Огромное спасибо тренерскому штабу за доверие.

Эмоции невероятные, когда ты выходишь с первых минут, поешь гимн Украины. Я чувствовала очень большую гордость за то, что я украинка. Мы ещё и одержали победу. Сложно описать насколько я была счастлива в тот момент” – сказала Инна Глущенко.

Инна Глущенко первую часть сезона выступала за ФК Кривбасс. На её счету 6 голов в 10 матчах Высшей лиги, а также 2 забитых мяча в поединке Кубка Украины.

Перехід підтверджено офіційним сайтом ФК Реймс. Українська футболістка стала першим новачком команди у міжсезоння.

Минулий сезон вона грала в Кривбасі, з яким на зимову паузу пішла на третьому місці у Вищій лізі. В чемпіонаті України забила 6 голів за 10 матчів. Кінцівку сезону вона провела у чеському Словацко.

“Вона гравець, який запропонує нам нові можливості в атаці. Я дуже щаслива, що можу на неї розраховувати“, – cказала тренер Амаyдін Мікель.

“Для мене відкривається нова сторінка. Нова пригода. Я дуже рада підписати контракт із таким амбітним клубом, як Реймс. Я не можу дочекатися, щоб відкрити для себе моїх товаришів по команді і чемпіонат“, – зізналась Інна.

Незаважаючи на юний вік (в травні виповнилось 18 років – прим.) Інна вже провела три матчі за національну збірну України і забила 1 гол. Є вихованкою миколаївського футболу.

Футболістка зізналась, що їй вдалось побачити рідних, що важко переносить події на батьківщині, а також захоплюється професійним підходом до справи від Кріштіану Роналду, але є вчинок від нього, який трохи її розчарував.

– В інтерв’ю для “Суспільне” ти казала, що мама, наречена брата і новонародженний племіник перебрались в Молдову. Судячи по фото декілька тижнів тому вони таки зустрілись з тобою ?

– Так, вони спочатку були у Молдові десь 2,5 тижні, потім ми вирішили, що треба їхати у Францію. Бо все ж таки я їх сім’я і можу їм допомогти з паперами і з житлом. Це не те що жити у чужих людей. Хоча у Молдові, їм дуже сподобалось, сім’я, де вони зупинялися, були надзвичайно щирими та чуйними. Мені здається їм навіть було сумно що мої їдуть від них. Але тепер в нас є чудові друзі з Молдови (посміхається – прим).

– Початок травня був геть важкий для Одеси. Як там брат і знайомі дитинства. Ніхто не постраждав?

– Кожен раз коли щось прилітає в Одесу, це як ножем по серцю, дуже болить за всіх, хто там залишився. За всю Україну болить, не хочу до цього звикати, але відчуваю що це неминуче (емоджі суму – прим). Брат поїхав до сім’ї своєї дружини, наразі він не в Одесі. Батько воює, друзі дитинства хтось виїхав і наразі повернувся, хтось і зовсім не виізджав. Слава Богу, ніхто не постраждав.

Наш ексклюзив: інтерв’ю з Юрієм Габовдою 

– В тому ж таки інтерв’ю ти сказала, що Тетяна Зайцева раділа і віджатому Криму і на початок війни відреагувала фото з буквою “Z”. Колишні колеги по Кубаночкі хоч щось написали? Звичайно, в цілях безпеки для них можна і без імен, просто в цілому цікава їх реакція.

– Що стосовно Зайцевой та інших, хто виправдовує, а ще гірше підтримує цю війну, для мене цих людей більше не існуює. Були дівчата, які казали що все розуміють і проти війни, але нічого зробити не можуть.

Але в більшості вони всі виправдовували те, що коїться. В мене іноді такі думки виникають: «Я віддала 5 років свого життя людям, які навіть не можуть запитати чи мої батьки живі, чи я жива» Але напевно краще пізно побачити справжнє обличчя людини, а ніж ніколи. Але є і хороші новини. Я знайшла справжніх друзів, на яких я можу покластися у найскладніших ситуаціях і я знаю що вони мене не залишать наодинці.

– Деякий час ти грала в Південній Кореї. Чим запам`яталась ця країна і місцевий чемпіонат ?

– 6 років назад там жили вже у майбутньому, нові технології, все чисте, немає кріміналу, дуже безпечна країна, багато гарних краєвидів. Це справді була подорож у майбутнє. Якщо зараз там вже літають на машинах, я не здивуюсь (посміхається – прим).

Чемпіонат мені подобався, було цікаво, гравчині дуже технічні, але їм не вистачає креативу. Тренування були супер важкі, я іноді просто валилася з ніг у прямому значенні цього слова.

– В лютому ти повернулась до збірної України. Як тобі співпраця з Луїсом Коресом?

– Це найкращий тренер з яким мені колись доводилось працювати. Шкодую тільки про одне, сумно що він не прийшов до нас раніше. Все було настільки професіонально, що я раділа як мале дитя, що нарешті мені випала нагода побачити справжніх магістрів своєї справи на власні очі і бути частиною цієї магії. Це було неймовірно, я в захваті!

– Ти в Реймсі з початку 2017 року. Залишаєшся в клубі і на наступний сезон ?

– Ні, в Реймсі я не залишаюся. Хоча мені клуб пропонував залишитися ще на рік.

– В одному інтерв’ю ти казала, що кумирами дитинства були Марсело Салас та Роналдіньо. А кого зараз вважаєш найсильнішим футболістом та футболісткою світу і чому саме вони ?

– Звичайно, чим дорослішою ти стаєш тим більше змінюється твій світогляд і це також стосується футболу. Спочатку це був Рональдіньо, бо він таке витворяв на полі, справжній актор. Потім Кріштіану Роналду, мені подобалося як професійно він ставиться до футболу, але мене чесно кажучи розачорувало що він ніяк не відреагував на агресію расіі. «Мир у всьому світі». Людина, яка має пів мілліарди підписників. Але це таке, його справа.

Тепер я більше дивлюся жіночій футбол (посмішка – прим.). Ми не боїмося висловлювати свої думки. У нас є одна дівчина в команді, її звати Мельші Дюморне. Думаю, вона буде кращою футболісткою світу незабаром (посмішка – прим) Зараз їй 18, я її фанат. Кращої футболістки я ще не бачила.

– Ну і на останок трохи про чоловічий футбол. Багато збірників з Динамо і Шахтаря весною толком і не грали. Як думаєш, відсутність ігрового тонусу – це буде величезною перевагою для Шотландії ?

– Я думаю, що вони вийдуть і будуть грати як ніколи добре. Бо ми всі змінилися, ми стали сильнішими. В нас є тільки єдина мита – перемога. Перемога на всіх фронтах”, – сказала нам Тетяна Романенко.

“Багато людей приносили одяг, купляли в супермаркетах їжу, памперси, різне. Тут ще є комерсанти. Так вони передавали гігантські палети з картоплею, із водою, консервами. Уже в Україні воно роз’їжджається по містах, куди кому треба.

Також тут є волонтерська асоціація. Але вони більше надають допомогу тим, хто в Реймсі. Тобто вони збирають гуманітарку, а потім роздають тим, хто приїхав. А все, що залишається, потім відправляють до України.

Мене ще запрошували на благодійний вечір із аукціоном. Тут продавали шампанське, зібралось доволі багато заможних людей. І під час аукціону одна пляшка могла спочатку коштувати 500 євро, а й йшла з молотка вже за 3 тисячі. А були пляшки, які на початку коштували 3 тисячі.

Я вже не бачила, які ціни були далі, бо було пізно. Знаю, що гроші, які зібрали, передали організації «Лікарі без кордонів». Тобто це лікарі, які їздять допомагати до інших країн. Наприклад, із Франції до України”.

У мене є моя країна, у мене є моя мова, і треба було перейти на українську ще років десять тому, тому що це правильно. Тому що говорити своєю мовою – це нормально. Так, я зараз поки що іноді спілкуюсь російською, але я хочу говорити своєю рідною українською красиво. Тому що я народилась в Україні. Думаю, що за три місяці я вже буду гарно розмовляти українською“, – сказала Тетяна Романенко.

“Перші вісім днів були жахливі. Ти не можеш ні їсти, ні спати, узагалі нічого. Ти думаєш тільки про війну, ти постійно сидиш у телефоні, дивишся новини і запитуєш у близьких, чи все гаразд. Потім уже десь через тиждень приходить усвідомлення, що відбувається. Плюс – бачиш, що з Одесою все в порядку, і це теж дає тобі певні сили триматись і жити далі загалом. За цей тиждень я скинула три кілограми.

Беручи до уваги те, що моя вага і так не дуже велика – десь 51-52 кілограми, то це схуднення, авжеж, відобразилось на фізичній формі. Складно загалом сконцентруватись на будь-чому. Ти можеш збиратись, але твої думки все одно линуть до України“, – сказала Тетяна Романенко.

Із перших днів вторгнення Росії на територію України батько футболістки вирушив на фронт, в Одесі все ще залишались мати, а також брат із вагітною дружиною. Нещодавно мама і дружина брата переїхали до Молдови.