– Ти вже більше місяця в Ісландії, що можеш сказати про цю країну?

– Насправді, все що можу сказати про Ісландію – це про тренувальний процес в ісландській команді. Мало що бачила тут. Але впевнено можу сказати, що люди тут схожі на українців: добрі, турботливі, словом – дуже хороші люди.

– Напевно, досить сильно сковує мовне питання, але як проводиш вільний час і Ісландії?

– Так, дійсно це дуже великий мінус, але зараз весь мій вільний час – вивчення англійської. І кожного дня запитую себе, чому не вчила раніше.

Проте, футбольна мова одна і не важко розуміти, що від мене вимагається.

– Хоч і відбулось лише декілька матчів, що в цілому можеш сказати про рівень ісландської ліги?

– З перших днів зрозуміла, що тут великий акцент на силу та витривалість. На грі я це не тільки зрозуміла, а і відчула. Багато сил витрачаєш на гру один в один, тут не так, як в українському чемпіонаті, маленький фол і це штрафний, потрібно боротись та вистояти до останнього, кожна боротьба за м‘яч це повноцінний бій (смайл посмішки – прим.). 

– Осінню збірну України очолив молодий, але досить титулований Луїс Кортес. Як ти опишеш його як людину?

– На сьогоднішній день це не просто мій тренер в збірній. По-перше, це та людина, яка не стояла осторонь з перших днів повномаштабної війни в Україні. На його числі велика кількість гуманітарної допомоги для нашої країни.

По-друге, я вже збилась з рахунку, якій кількості дівчат він допоміг знайти команду закордоном. Він допомагав кожній, як своїй дитині. Знаю, що Луїс хвилювався за кожну, хто був поруч з тим пеклом, яке забезпечили українцям російські війська, але сприяв тому, щоб допомагали дівчатам.

Він прийшов в збірну з Джоржі і Жоме. Вони звісно також причеті до вищенаписаного. Тому, я рахую, що жіноча збірна в надійних руках. Це ще не говорячи про них, як тренерів.

– Тепер до більш тривожних питань. Як ти дізналась про початок війни?

– 23 лютого закінчились збори зі збірною України і всі дівчата з «Житлобуду-1» переїхали в інший готель, тому що в нас були збори з командою. 24 лютого мене розбудила дівчинка по команді, Оля Басанська, та сказала ці страшні 2 слова: – «почалась Війна».

Я перепитала, потім почала дивитись новини в телефоні, потім подзвонила брату. Я не могла повірити в це, бо ким ж треба бути, щоб таке наробити в нашому столітті.

Ми всі були налякані. Перші часи я не могла нормально спати, вставала кожні 2 години і читала новини. Не могла навіть уявити, як живуть зараз там мої рідні,друзі. Якийсь час думала про те, що мені дуже повезло, так не мало бути. Це відчуття, ніби я в кращих умовах, сплю і їм, не хвилює нічого. Потім я багато читала про «Синдром уцілівшого».

Але радіти кожному дню та різним дрібничкам у ньому, я не могла довго. Мої батьки були в Маріуполі, коли все почалось. Потім, слава Богу, вони виїхали з цього пекла. Останні дні вони були разом з тіткою і дядьою, в них власний дім і є підвал. На сьогодні цей дім знищили, просто так, його вже нема, але я дуже дякую Богу, що вони всі виїхали звідти і зараз живі та здорові.

– Харків ще досі страждає від прильотів. Клубна інфраструктура не постраждала?

– На скільки мені відомо, то стадіон Металіст цілий, а тренувальна база металісту була ушкоджена. Також стадіон ХТЗ, де ми колись тренувались, теж постраждав від авіаудару.

–  Тимощук і Ордець ніяк не відреагували на початок агресії з боку росії і лишились в своїх клубах. Що ти про них думаєш?

– Кожен, хто не висловився про повномаштабну війну росії проти України, або просто сказав чи написав «ні війні», не уточнюючи деталі, якій війні, хто почав і тд., для мене в якійсь мірі є причетним до всього, що відбувається у нас, до кожного знищеного дому та кожної вбитої людини.

Думаю, не потрібно пояснювати, чому є важливим не мовчати і висвітлювати правду. Цей найгірший період нашого життя показав, хто є хто. Було б добре зробити висновки.

– Ну і завершим позитивом. В тік-тоці, інстаграмі, дівчата зараз захоплюються Арсетовичем і Кімом. Як тобі вони?

– Вони для мене, по-перше, люди, які, ніби, добре виконують свою роботу. Я не фанатка, не люблю, коли мене заспокоюють (посміхається). Але дуже вдячна, що відважно захищають нашу країну та громадян. Тут би і хотіла подякувати кожному, хто боронить нашу країну: в кабінеті, на передовій, тер.оборону, волонтерів, кожного не байдужого і хто поділився своїми коштами на нашу армію. Кожному, хто тим чи іншим чином проявив кохання до рідної країни.

У наших футболістів зі збірної запитували, чи не вважають вони себе причетними до смерті окупантів, бо виділяють великі кошти на техніку та зброю. Я б хотіла добавити, що ми не вбиваємо, ми захищаємо своє! Це різні речі”, – сказала Анна Петрик.

В першому турі “Брейдаблік” здолав команду “Тор/Ка” з рахунком 4:1. Один з голів забила Анна Петрик.