– Минулими вихідними тобі довелось за короткий термін перенести п’ять перельотів. Як після такої кількості часу в небі і змін часових поясів твій стан?

– Переліт був дійсно дуже важким, але думка про те, куди я лечу і навіщо, надавала сил та терпіння)
Я швидко адаптувалась і почуваюсь добре. Проте, коли була в дорозі, то зписала себе до групи літніх людей, зараз розумію, що помилилась і це тішить (посміхається – прим.).

– В чемпіонаті Ісландії була поразка від прямого конкурента Валюра, а також досить сенсаційна від Кеблавіка. Той же Валюр поступався Тор/Ка, який йде восьмим. Можна сказати, що чемпіонат Ісландії куди рівніше за нашу Вищу лігу?

– Так, ми поступились декілька разів у першому колі. Це не може не засмучувати. Кожна гра чемпіонату важка і неважливо, що перемогли 4:0 чи програли 0:1, завжди виснажений після гри максимально.
Важко звикнути, тому що інколи не встигаєш відновлюватись між іграми, сильний та насичений чемпіонат.

– Матчі проти Шотландії та Угорщини були першими для Луїса Кортеса. В Шотландії декілька секунд не вистачило для перемоги, а збірна Угорщини реалізувала всі свої моменти в перші 30 хв після чого було вже важкувато повернутись в гру. Які спогади в тебе про ці поєдинки?

– Дуже добре пам‘ятаю ті дві гри, яких результат був незадовільний. Прикрий результат в збірній засмучує в рази більше, особисто мене.

Я знаю, що на кожній грі кожна з дівчат віддає всю себе, але на сьогоднішній день потрібно віддати більше ніж максимум і будь-якою ціною здобути перемогу. Ми зробили висновки з минулих матчів, розібрали, продивились все і готові виправити це.

Дуже хочу нашим позитивним результатом підбадьорити всіх українців. Перемоги на спортивних аренах це тільки початок. Вірю, що скоро буде найголовніша перемога країни, яку принесе нам ЗСУ. Слава Україні”, – сказала Анна Петрик.

Матч кваліфікації КС-2023 проти Шотландії пройде 24 червня, а проти Угорщини 28 чеврня. Обидва матчі відбудуться в польському місті Ряшів.

Фото: фейсбук ФК Брейдаблік

– Правда, що на гру приїжджав тренер збірної України Луїс Кортес?

– Так, Луїс та його дівчина відвідали відкриття сезону Ісландії і він також проводив конференцію для тренерів всієї структури Брейдабліку.

– Чи спілкувалися з ним після гри?  Можливо, він вам щось порадив?

– Ми бачились з ним перед грою, а також спілкувались після гри. Він похвалив мене за хороший початок. Як тренер, він мені все говорить на зборах.

 – Які завдання у Брейдабліка?

– Наші цілі прості — потрібно виграти чемпіонат та кубок. Минулого року вони поступились у двох іграх чемпіонату та втратили право цього року виступати в Лізі Чемпіонів. Нам потрібно повернути команду до міжнародних виступів.

 – Чи відчувається підтримка від партнерок по команді, ісландського народу?

– Дівчата в команді завжди підтримують. Після попередньої гри багато дівчат підтримало мене та мою країну у соц. мережі. Вся Ісландія переживає за Україну.

 – Напевно, ви підтримуєте зв’язок з колегами по Житлобуду та збірній України. Що кажуть дівчата?

– Інколи списуємся з дівчатами. Одне бажання у всіх, це щоб скоріше закінчилась війна і ми повернулись додому. Всі по-різному переживають цей період, але головне, щоб всі були живі, здорові та в безпеці, як дівчата, так і їх рідні.

 – Чи багато хто з них залишився зараз без клубів? Чим вони займаються?

– Наскільки я знаю, то всі дівчата знайшли собі варіант закордоном. Продовжують грати та вдосконалюватись. Попереду нас ще чекають ігри в Національній збірній, де ми маємо бути у формі та досягати позитивного результату”, – сказала вона.

– Ти вже більше місяця в Ісландії, що можеш сказати про цю країну?

– Насправді, все що можу сказати про Ісландію – це про тренувальний процес в ісландській команді. Мало що бачила тут. Але впевнено можу сказати, що люди тут схожі на українців: добрі, турботливі, словом – дуже хороші люди.

– Напевно, досить сильно сковує мовне питання, але як проводиш вільний час і Ісландії?

– Так, дійсно це дуже великий мінус, але зараз весь мій вільний час – вивчення англійської. І кожного дня запитую себе, чому не вчила раніше.

Проте, футбольна мова одна і не важко розуміти, що від мене вимагається.

– Хоч і відбулось лише декілька матчів, що в цілому можеш сказати про рівень ісландської ліги?

– З перших днів зрозуміла, що тут великий акцент на силу та витривалість. На грі я це не тільки зрозуміла, а і відчула. Багато сил витрачаєш на гру один в один, тут не так, як в українському чемпіонаті, маленький фол і це штрафний, потрібно боротись та вистояти до останнього, кожна боротьба за м‘яч це повноцінний бій (смайл посмішки – прим.). 

– Осінню збірну України очолив молодий, але досить титулований Луїс Кортес. Як ти опишеш його як людину?

– На сьогоднішній день це не просто мій тренер в збірній. По-перше, це та людина, яка не стояла осторонь з перших днів повномаштабної війни в Україні. На його числі велика кількість гуманітарної допомоги для нашої країни.

По-друге, я вже збилась з рахунку, якій кількості дівчат він допоміг знайти команду закордоном. Він допомагав кожній, як своїй дитині. Знаю, що Луїс хвилювався за кожну, хто був поруч з тим пеклом, яке забезпечили українцям російські війська, але сприяв тому, щоб допомагали дівчатам.

Він прийшов в збірну з Джоржі і Жоме. Вони звісно також причеті до вищенаписаного. Тому, я рахую, що жіноча збірна в надійних руках. Це ще не говорячи про них, як тренерів.

– Тепер до більш тривожних питань. Як ти дізналась про початок війни?

– 23 лютого закінчились збори зі збірною України і всі дівчата з «Житлобуду-1» переїхали в інший готель, тому що в нас були збори з командою. 24 лютого мене розбудила дівчинка по команді, Оля Басанська, та сказала ці страшні 2 слова: – «почалась Війна».

Я перепитала, потім почала дивитись новини в телефоні, потім подзвонила брату. Я не могла повірити в це, бо ким ж треба бути, щоб таке наробити в нашому столітті.

Ми всі були налякані. Перші часи я не могла нормально спати, вставала кожні 2 години і читала новини. Не могла навіть уявити, як живуть зараз там мої рідні,друзі. Якийсь час думала про те, що мені дуже повезло, так не мало бути. Це відчуття, ніби я в кращих умовах, сплю і їм, не хвилює нічого. Потім я багато читала про «Синдром уцілівшого».

Але радіти кожному дню та різним дрібничкам у ньому, я не могла довго. Мої батьки були в Маріуполі, коли все почалось. Потім, слава Богу, вони виїхали з цього пекла. Останні дні вони були разом з тіткою і дядьою, в них власний дім і є підвал. На сьогодні цей дім знищили, просто так, його вже нема, але я дуже дякую Богу, що вони всі виїхали звідти і зараз живі та здорові.

– Харків ще досі страждає від прильотів. Клубна інфраструктура не постраждала?

– На скільки мені відомо, то стадіон Металіст цілий, а тренувальна база металісту була ушкоджена. Також стадіон ХТЗ, де ми колись тренувались, теж постраждав від авіаудару.

–  Тимощук і Ордець ніяк не відреагували на початок агресії з боку росії і лишились в своїх клубах. Що ти про них думаєш?

– Кожен, хто не висловився про повномаштабну війну росії проти України, або просто сказав чи написав «ні війні», не уточнюючи деталі, якій війні, хто почав і тд., для мене в якійсь мірі є причетним до всього, що відбувається у нас, до кожного знищеного дому та кожної вбитої людини.

Думаю, не потрібно пояснювати, чому є важливим не мовчати і висвітлювати правду. Цей найгірший період нашого життя показав, хто є хто. Було б добре зробити висновки.

– Ну і завершим позитивом. В тік-тоці, інстаграмі, дівчата зараз захоплюються Арсетовичем і Кімом. Як тобі вони?

– Вони для мене, по-перше, люди, які, ніби, добре виконують свою роботу. Я не фанатка, не люблю, коли мене заспокоюють (посміхається). Але дуже вдячна, що відважно захищають нашу країну та громадян. Тут би і хотіла подякувати кожному, хто боронить нашу країну: в кабінеті, на передовій, тер.оборону, волонтерів, кожного не байдужого і хто поділився своїми коштами на нашу армію. Кожному, хто тим чи іншим чином проявив кохання до рідної країни.

У наших футболістів зі збірної запитували, чи не вважають вони себе причетними до смерті окупантів, бо виділяють великі кошти на техніку та зброю. Я б хотіла добавити, що ми не вбиваємо, ми захищаємо своє! Це різні речі”, – сказала Анна Петрик.

В першому турі “Брейдаблік” здолав команду “Тор/Ка” з рахунком 4:1. Один з голів забила Анна Петрик.

Про перехід повідомила прес-служба ісландського клубу. Варто зазначити, що чемпіон України грав проти Брейдабліку в грцповому етапі Ліги чемпіонів.

Анна Петрик також грала за Ілічівку та Львів. На її рахунку 20 матчів за національну збірну. В сезоні 2021 Брейдаблік заняв друге місце в місцевому чемпіонаті.

– Ви стали займатися професійно через любов до футболу чи заради можливості заробити?

– Спочатку нам платили сущі копійки, ледь вистачало оплатити проїзд на дорогу. На дворі 2012 рік. Я отримувала 1500-2000 грн. Але я була рада цих грошей. Коли отримувала зарплату, то накупала багато солодощів додому. Раз на місяць вдома влаштовувався бенкет, бо Аня отримала зарплату (сміється). Тому футбол я безумовно не могла розглядати в комерційних цілях. Та й зарплати в жіночому футболі непорівнянні з чоловічими.

– Яка найбільша зарплата в українському жіночому футболі, про яку ви чули?

– В українському жіночому футболі все настільки таємно, що я навіть не знаю, хто і скільки заробляє. Але це невеликі зарплати. Дуже хочеться вірити, що з появою таких клубів, як “Шахтар”, “Кривбас”, можливо, “Динамо” підтягнеться, виникне конкуренція в плані залучення гравців і, відповідно, почне рости ринок праці. Зараз в провідних клубах місячна зарплата не перевищує 15-20 тисяч гривень.

– Натія Панцулая (екс-півзахисниця клубу “Житлобуд-2” і збірної України) говорила, що 1000 доларів в жіночому футболі вже реально заробляти.

– Це з бонусами і преміями.

– Чув, що тільки створений “Шахтар” активно вербує гравців “Житлобуду-1” і “Житлобуду-2” до себе в команду. Вас не запрошували?

– Ну, як запрошували? Запитали, чи не хочу я перейти до них. Я відповіла відмовою. На даний момент мене все влаштовує в “Житлобуд-1” і ніякі інші пропозиції з України я не розглядала.