– Оригіналом не буду, коли скажу, що «Шахтар» і «Верес» – це команди різного рівня. Хоча в тактичному плані гірники нас сьогодні нічим не здивували. Вони діяли так, як ми очікували, просто виконавча майстерність номінальних господарів була вищою. Тому звитягу «Шахтаря» слід визнати заслуженою.

– Чи награв «Верес» на гол?

– Думаю, що так. Після несправедливого, інакше й не скажеш, пенальті в наші ворота, який призначила арбітриня Монзуль, а мені вдалося відбити удар Зубкова, рівняни на емоційному піднесенні видали непогану десятихвилинку, у нас були напівмоменти. Проте на 69-й хвилині все зіпсував згаданий уже Зубков, який дальнім пострілом зняв павутиння з верхнього кута.

– Коли вже зайшла мова про пенальті, то яке Монзуль інкримінувала порушення?

– Про це краще в неї запитати, просто взяла й вигадала пенальті. Добре, що для «Вереса» все обійшлося, до речі, я не вперше виграю дуелі в штатних пенальтистів «Шахтаря», тільки раніше це робив, захищаючи ворота «Десни».

– Як би ти оцінив шанси «Шахтаря» в матчі з «Порту» 13 грудня, в якому визначиться володар путівки в плей-оф Ліги чемпіонів?

– Прекрасно розумію, що «Вересу» далеко до «Порту» й на тлі нашої команди гірники виглядали переконливо. Але без перебільшення «Шахтар» нинішнього зразка справляє сильне враження контролем м’яча, коли кожен виконавець чітко знає свій маневр. На мій погляд, в Португалії в «Шахтаря» є шанси досягти потрібного результату. «Верес» вболіватиме за гірників, – сказав Паст у коментарі для sport.ua.

– Чи дозволяв рефері розігрувати без свистка в моменті голу Матвієнка?

– Я щось глянув, він показав рукою на свисток – і я почав коригувати обороною, ставити стінку. Не знаю, чому він прийняв таке рішення та зарахував гол. Бо є фотографії, відео, як він показує жест «свисток». Це означає, що м’яч потрібно було ввести по свистку.

– А що ви думаєте, гол чесний?

– Ні, авжеж ні. Всі одразу сказали в роздягальні, що нечесно, бо показав на свисток та зарахував такий гол, який не треба було зараховувати, – сказав Паст для Footballhub.

Капітан “гірників” у коментарі для клубної пресслужби пояснив, чому наважився на удар без свистка.

У наступному туру чемпіонату України Шахтар зіграє проти Олександрії, а Верес поміряється силами з Колосом з Ковалівки. Обидва матчі заплановані на 12 серпня.

“У мене закінчився контракт із Чорноморцем. Мені зателефонував Сергій Лавриненко і запропонував попрацювати з ним тут, у Рівному. Я порадився із родиною і погодився. Про Верес я знав багато. Бачив декілька серій “Футболіста”. Знаю, що Верес — народний клуб. Має величезну армію вболівальників по всій Україні. Про цей клуб говорять. Та й я сам загалом пильно за ним стежив.

З нинішнім тренером Вереса Сергієм Лавриненком вперше познайомився під час виступів за кропивницьку Зірку. Це був другий клуб у моїй кар’єрі після Чорноморця. Про ту співпрацю залишилися лише хороші спогади. Два роки ми працювали.

У Зірці раніше також грав разом з Олександром Кучеренком. Добре знаю Василя Курка. Він теж одесит. Він грав за дубль Чорноморця колись. Ми зараз сусіди по номеру.

Чому обрав 44 номер? Це давня історія. Колись ще в дублі Чорноморця адміністратор навіть без мого відома набив і кинув мені. Так я і граю з цим номером усе життя. Може, це моє число. Завжди беру цей номер. Знаю, що під цим номером раніше грав Дмитро Поворознюк. Тепер не маю права вдарити обличчям у бруд. Можу власне шоу запустити. Про голкіперів наприклад.

Як на мене — головне в команді — хороший мікроклімат. А мета — допомогти команді і не підвести головного тренера. Він мені довірився — хочу віддячити. Потрібно виконати задачі, поставлені керівництвом клубу на сезон“, – наводить слова Паста прес-служба клубу.

“Побував у Ізмаїлі, у батьків, але обов’язково вирішив повертатися до Одеси — моє рідне місто. Був дуже радий повернутися: якраз 1 січня я підписав контракт із Чорноморцем. Роман Йосипович покликав.

Ми були у Туреччині. Готувалися до матчу із Маріуполем. Приїхали до України. О 5.00 почали бомбити. Я спав, біля мене лежав син — він уночі прийшов до нас. Я спросоння не зрозумів, що то за вибухи. Але прибіг сусід і почав тарабанити у двері. Я відкрив. Він повідомив, що розпочалася війна.

Десь о 6:00 першого дня я вже був на автозаправці. Чекав своєї черги півтори години. Заправив повний бак.

Дивився на людей довкола. Як у кошмарі: всі метушаться, налякані, не розуміють, що відбувається, гарячково хочуть заправити машини. Усі приголомшені.

Заправки переповнені. Взяли із сім’єю добу на обмірковування. Потім я вивіз їх за кордон своєю машиною. Вони у безпеці. Мені стало спокійніше.

Але все одно величезна напруга: за країну, за місто, за себе, за батьків. Ми з татом і мамою залишаємось на батьківщині”, – сказав Євген Паст.