Людмила Василівно, наразі команда у відпустці. А як Ви оцінюєте виступ «Колоса» у першій половині сезону 23/24 з урахуванням Віщої ліги чемпіонату України та виступу в Кубку?

Моя думка – в першій частині чемпіонату команда продемонструвала великий потенціал, ми наразі на третій позиції, але це лише перший етап Вищої ліги, тож, у нас все попереду. Вважаю, що ми втратили очки там, де можна було не втрачати – насамперед, це нічия з «Дніпром-1» 1-1, та поразка від «Кривбаса» 0-1. І на мою думку, ми повинні врахувати позитивні моменти минулого року – стійкість команди у складних ситуаціях, коли деякі наші гравчині отримали травми і випали з обойми. Але, тим не менш, ми демонстрували достойну гру.

Також, в минулому році ми дійшли до півфіналу Кубка України, для нас це непогане досягнення, враховуючи, що наша команда всі кубкові матчі грала на виїзді. Це свідчить про велику силу нашої команди, і здатність дівчат показувати високий рівень гри на чужих полях. Тому що, психологічно всі кубкові матчі важко грати на виїзді.

Коли команда виходить із зимової відпустки і які ваші плани?

Дівчата виходять з відпустки 15 січня, і ми одразу починаємо з медогляду. Перший збір будемо проводити в Ковалівці, головний упор – фізична підготовка. Далі буде більше футболу. На лютий плануємо контрольні матчі, вже є домовленість із полтавською «Ворсклою» та київською «Оболонню», це команда Першої ліги. Окрім цих колективів, будемо ще шукати команди для спарингів, щоб більше грати. І таким чином будемо готуватися до другої частини чемпіонату.

Знаємо, що будуть у вашій команді новачки…

Так, вже є домовленість з деякими сильними дівчатами. Прізвища не буду поки казати. Коли вони вже підпишуть контракти з клубом, тоді можна їх буде офіційно представити.

У вас скоро починається тренерська сесія?

Так, у нас, у тренерів буде сесія на отримання Ліцензії «А» у Центрі ліцензування УАФ. Тож, перші три дні після зимових канікул дівчата будуть без мене. Сподіваюся, що впораються.

Чи всі гравчині «Колоса» залишилися в команді? Чи були пропозиції у лідерів? Наприклад, Ірина Майбородіна здорово себе проявила в минулому році, багато забивала, асистувала, і ще отримала дебютний виклик у збірну України. Напевно, був інтерес до неї?

Всі дівчата, які грали за «Колос» в першій частині сезону, залишилися в команді. З цим все гаразд. Травмовані відновлюються, і ще буде підсилення.

Що стосується Майбородіної, то може щось і пропонували їй інші клуби, але вона розуміла, що в «Колосі» для неї буде найкраще. Тому, вона подовжила контракт з клубом. Всі задоволені. Чесно кажучи, від нас гравці самі не йдуть. Ми тільки можемо попрощатися.

Останнє питання – які цілі та завдання команди на другу половину сезону?

Ми вже були в минулому сезоні третіми в чемпіонаті України, тому керівництво клубу поставило завдання боротися за вищі місця. Перше або друге, які дають перепустку у жіночу Лігу чемпіонів. Тож, з нетерпінням чекаємо на вихід з відпустки дівчат і будемо готуватися!

Про це вказано на сайті команди з Ковалівки. Початок матчу о 12:00. Початок прямої трансляції об 11:45.

Трансляцію буде проводити ютуб-канал Колоса. Плеєєр з відео вбудовано в новину.

Матч буде проводитись в рамках проекту “Спорт зігріває”. Зібрані кошти будуть витрачені на придбання теплого одягу для наших військових.

Колос першу частину сезону завершив на 5-му місці у Вищій лізі. Команда набрала 18 очок за 10 матчів. Різниця голів – 24:8.

Сьогодні, 11 вересня, відбудеться гра між дебютантом ліги київським Динамо та ковалівським Колосом.

Динамо – Колос

Гра відбудеться на базі “Динамо” у Віті-Літовській. Клубний канал “Динамо-TV” покаже матч у прямому ефірі.

Наставниця Колосу перед стартом сезону поділилась життям команди в останні місяці.

– Людмила Василівна, розкажіть будь ласка, що відбувалось з командою після 24-го лютого і до того часу, як вдалося вперше зібратись?

– Події тих днів я пам’ятаю, певно, як і всі, дуже добре. Ми готувались до зборів в Туреччині, куди мали б вилетіти 1-го березня. Проте ранок 24-го змінив всі плані для всіх українців… Я б ніколи не могла подумати, що може початись війна. Вранці я почула вибухи, потім стала читати новини, далі пішли телефоні дзвінки від дівчат.

Пізніше дівчата потроху почали виїжджати за кордон. Хтось поїхав в Польщу, хтось в Голландію, Грузію, Ісландію. Дівчата почали шукати варіанти для тренувань та продовження кар’єри. А от Наталія Радзієвська застрягла на певний час в Ірпіні, тому що не виїхала у перші дні і більше тижня провела у підвалі готелю, де мешкала. Було таке, що по 3-4 дні не виходила на зв’язок, ми всі дуже переживали.

Але, слава Богу, все обійшлося і вона разом з рідними та друзями, транзитом через Ковалівку, за допомоги керівництва клубу, виїхала за кордон і зараз перебуває у Німеччині. В Україні залишилось зовсім небагато дівчат.

Трохи пізніше, завдяки керівництву клуба, ще п’ятеро дівчат, у яких була можливість, виїхали до Болгарії. Також, окремо я би хотіла сказати про той факт, що завдяки рішенню президента клубу Андрія Засухи, дівчата увесь час продовжували отримувати 50% заробітної плати, чого не було в жодній жіночій команді в країні. Це була дуже суттєва підтримка, як моральна, так і матеріальна в такі часи розуміти, що ти не залишився сам на сам із бідою під назвою «війна».

– Які в команді кадрові втрати та скільки нових дівчат ми побачимо у складі?

– Коли згодом, у квітні-травні ситуація більш менш стабілізувалась і з’явилась інформація, що планується проводити чемпіонат, ми почали обдзвонювати дівчат і з’ясовувати, хто з них хоче і може повернутись. Тоді ми вже знали, що будемо готуватись в Ковалівці, а не в Києві, де легше і морально і умови створені всі для тренувального процесу.

Дівчата почали повертатись і вже 4-го липня ми заїхали в Ковалівку на збори. Так, у нас було всього 10 дівчат, але головне, що ми почали тренування. Нажаль, не можуть повернутися Радзієвська та Малиновська, ще кілька дівчат покинули нашу команду.

Проте до нас прийшли дуже хороші та кваліфіковані гравці: півзахисниця збірної Румунії Бейта Амбрус, захисниця Соломія Куп’як, захисниця Анастасія Вороніна, форвард з Казахстану Каміла Кульмагамбетова, перспективна та молода Дарина Січкаренко і гравець збірної України, дуже досвідчена Натія Панцулая. З Ісландії повертається Ірина Майбородіна, яка має зіграти за нас вже у другому турі. Команда в нас значно оновилась, сподіваюсь, ми стали сильнішими“, – сказала Людмила Покотило.

Пресслужба клубу оголосила про підписання контракту з футболісткою збірної України Натією Панцулаєю. Варто сказати, що за клуб з Ковалівки грає і голкіперка Ірина Саніна, яка також викликається до збірної України.

Півзахисница має на своєму рахунку 2 голи у 38 матчах за національну збірну. Останнім її клубом був харківський Житлобуд-2.

Також грала за Родина-Ліцей (2009/2012),  “Українка” (2014/15), Житлобуд-1 (2016/17),  Легенда (2017/18), АЛГ Спор (Туреччина) (2018/19; 2019/20) та Атлетико (Мадрид, Іспанія) (2019).

“Я не планувала нікуди їхати спочатку. Тому що мій старший син залишився на Лівому березі. Ми були відрізані один від одного, всі мости були підірвані. Кожну годину ми були на зв’язку, питали як там, тихо чи ні, як кожен українець. Поки моя дитина там, думати про виїзд я не могла. 

Через два тижня його запросили до Литви в баскетбольну академію, він баскетболіст. З Дарниці він зміг поїхати евакуаційним поїздом. Після цього вже почали з’являтися інші думки, тому що залишилася маленька дитина.

Хоча в селі там спокійно, але то вертоліт, то винищувач пролетить, все це що він чув і бачив, ці наслідки позначаються на дитині все одно. Ми за нього переживали. При кожному шорохі він питав де це і що летить. З родиною почали думати, адже дитина росте в страху. Я вже не говорю про тих дітей, сімей, які знаходилися під обстрілами в Харкові. Це жах.

Хресна мого молодшого сина живе в Перу. Вона постійно мене запрошувала. На руках в мене не було закордонного паспорту. Коли ми почали вже думати про виїзд, то надійшла пропозиція від дівчат з Румунії недалеко від кордону з Чернівцями. Вони не встигли дати відповідь, тренер їх команди вже мені написав і запросив у свій клуб. Якраз на Чернівці їхали наші друзі з Харкова по безпечній дорозі, яка проходила через наше село. І ми поїхали.

Найважчим було те, що чоловік залишився і те, що довелося поїхати. Коли вже під’їжджали до митниці, фури сильно гримали дверима, я казала сину: “Ваня, ще 20 метрів і війни не буде вже! Буде тихо і спокійно”. Коли приїхала, я ще 3 дні відходила від всього. Коли літак в небі бачить, син ще переживає, військовий чи ні.

В Румунії нас дуже добре прийняли, до нас дуже добре ставляться. За своє життя я дуже мало зустрічалася з румунським народом, ну десь на матчах, я не знала, які вони люди. Коли дізналися, були в шоці. Наскільки вони з нами солідарні, добрі. Не було жодного кривого погляду, поганого слова чи ще чогось. Мені дуже подобається”, – сказала Ірина Саніна.

“Я прокинулася від дзвінка. О 7 ранку мені подзвонила Ольга Овдійчук, гравчиня нашої збірної, вони залишилися в Туреччині і продовжували збір з командою. Спросоння я взяла телефон, і Ольга запитала як мої справи. Я відповіла, що нормально, сплю. Ольга сказала, що всі міста почали бомбити, почалася війна.

Прокинувся мій чоловік, мене від нервів трусити почало. Ми мали щось робити. Чоловік сказав зібрати речі і поїхав заправлять машину, бо в нас залишилося лише 20 літрів пального. А ми вже планували у разі початку війни поїхати до бабусі та дідуся в село на кордоні Київської та Черкаської областей. Але вже почалася суєта на заправках. Чоловік простояв 2 години там і не зміг заправити машину, проїхавши тільки 200 метрів.

Ми були постійно на зв’язку, я зібрала речі дитини, документи вже були зібрані. Чоловік повернувся і ми вирішили залишитися в Ірпіні. В центрі міста був готель, де базувався наш “Колос” U-19, де був дворівневий підвал з прачечною.

Поки чоловік був на заправці, я спустилася на ресепшн, де мені сказали, що якщо виїхати не вийде, то підвал буде готовим. Коли треба, туди можна спокійно спуститися, все відкрито. Ми ще були у своєму номері, повернувся чоловік, начебто було тихо.

Бачили військових, черги в супермаркетах. В нас там був улюблений магазинчик, в який ми ходили. Ми пішли туди і набрали спокійно продукти без черги: боби, консерви, білок, хліб. Ми зробили запас на декілька днів.

Наші вікна в готелі виходили на Гостомель. Ми розуміли, що там знаходиться аеродром, що він для них важливий. Бомбили всі наші міста, і Гостомель будуть. І дійсно, недовго прийшлося чекати. Ми побачили перший вибух в Гостомелі. Ми спокійно ще залишалися в номері. Потім почули вертольоти, які летіли на Київ, їх було від 20. Гул був страшний. Ми розуміємо, що летить вертоліт, але чому так гучно, ми не розуміли. Потім ми все це бачили в новинах, їх дійсно було більше 20. Вже димівся Гостомель. І той перший винищувач, який впав в Бучі, його підбили буквально над нами. Я розмовляла по телефону, летіли два винищувача…

Я люблю грати на PlayStation XBox, а це просто комп’ютерна гра-стрілялка відбувається на моїх очах. Підбили цей винищувач, другий випускав за ним ракети. І це все було на наших очах. Коли вибухи стали сильнішими, в нас був зібраний рюкзак для підвалу, але ми ще залишилася у номері. Був черговий сильний вибух і ми мовчки не обговорюючи пішли в підвал.

Коли це все відбувалося дитина ховалася в туалеті. Ми вже пішли в підвал і провели там ніч. Там було десь 20 людей. Підвал я називала п’ятизірковим: було опалення, пральна машина, мікроволновка. Дуже класний підвал. Ми спали на матрасах під вибухами. Іноді далеко, іноді близько. Начебто спиш, а в тебе хребет аж ходить від цих вибухів. Так ми були там до ранку, чоловік сказав, що треба щось робити і їхати, тому що підірвали Романовський міст. І це не дуже добре.

Я пішла в номер зібрати необхідні речі для дитини. Навіть не знаю, що було тоді в голові. Не було відчуття, що я їду надовго. Ми нещодавно розмовляли з дівчатами, Натія Панцулая поклала речі в пральну машину, “думаю зараз повернусь і випраю”. Так і я думала. Дитині зібрала все, а я в чому була одягнута, в тому і пішла. Ми поїхали.

Дороги через Романівській міст не було. Ми їхали через Стоянку. Пальне добували по можливості. Дорога невелика і була пробка з машин, які виїжджали. По бокам був ліс, приватні будинки. Над нами все це летіло, вибухало, не розуміли звідки і куди. Так як в машині була дитина, треба було не панікувати. Я розуміла, що моє самопочуття віддзеркалиться відразу на дитині. І дороги назад вже не було, ти вже в цій колії.

Ноги підкошуються, але я старалась розмовляти з дитиною спокійно. Ми доїхали до заправки. Черги були шалені, був хаос. І було страшно. Ми дістали пальне, пересікли Житомирську трасу, військові нас гнали їхати швидше. Дорога до бабусі в нас займала 1.5 години, то тоді ми доїхали через 5 годин або більше. Ось таким чином ми вибралися. Потім ввечері до нас приїхала ще одна сім’я з Києва. Колега мого чоловіка, тренер “Колоса”. Так ми цілий місяць сиділи в селі“, – сказала Ірина Саніна.

“Ті завдання, які ми поставили перед гравчинями були виконані на полі. Тому вітаю дівчат та штаб з перемогою. Ми знову довели, що будемо боротися до кінця та показали, що жіночий футбол це красиво.

ми ще пробуємо інші позиції, дівчата продовжують тренуватися. У нас є час подивитися, як футболістки відкриваються на нових позиціях. Наприклад, є дівчата, які раніше не грали на позиції захисника, а зараз вже грають і комфортно себе відчувають.

Ми продовжуємо комплектацію і взимку будуть гравчині на перегляді. У нас молода команда, яка тільки створюється і формується”, – цитує її клубна прес-служба.

Кривбас – Колос

В Кривому розі зійдуться на стадіоні Гірник місцевий Кривбас і Колос з Ковалівки.

У Кривбасу після 3-х поєдинків 7 балів. Різниця м*ячів – 11:1. Колос набрав 0 очок, але зіграв всього два поєдинки. Різниця м*ячів – 0:2.