– Настрій робочий. Але це була скоріше не відпустка, а перезарядка. Відпочили один від одного, набралися сил, енергії, емоцій. На зборах на нас чекає дуже багато роботи. Треба добре підготуватися до другої частини чемпіонату і довести в першу чергу собі, що ми, як команда, здатні на більше і можемо краще, аніж було в першій частині.

– Під час зимової паузи команду залишив Володимир Єзерський. Хто тепер буде виконувати його обов’язки та вибудовувати гру в обороні?

– Так, Володимир Іванович дійсно залишив клуб. Таке життя. Йому запропонували роботу в «Карпатах». Там його дім, там його родина, там йому буде зручніше. Для нас це була несподіванка, але ми з розумінням поставилися до цієї ситуації, бо перш за все – всі ми люди. Що ж стосується роботи із лінією захисту, за яку відповідав Володимир, то ці моменти візьмемо на себе, нашим тренерським штабом. Як я вже і казав – роботи багато.

– Щодо зборів, чи планується підсилення команди? І якщо так, то на які позиції?

– Що стосується підсилення, то на сьогодні в команді вже є два новачки. Це Денис Костишин, гравець лінії атаки, та хавбек Хуліо Мадісон. Є велике бажання підсилитися центральним захисником і нападником. Будемо дивитися, аналізувати. Насправді все залежить від якості футболіста, від його розуміння нашої гри. На зборах побачимо. Але чого не буде точно, так це придбання на перспективу. Нам необхідне якісне підсилення «на зараз», а не «на завтра». Ось чого хочеться.

– На збори до Туреччини вирушають і молоді гравці, які добре показали себе в юнацькому чемпіонаті. Це Ярослав Базаєв, Віктор Долгий, Данііл Ващенко. Що ви скажете про цих футболістів?

– Це молоді, талановиті гравці, які підходять під наше розуміння, які мають бажання розвиватись. Вони працюють і все в їхніх руках. Це перспективні гравці, і я вважаю, навіть впевнений, що вони — майбутнє команди. Ми на них дуже розраховуємо, і допомагаємо їм зростати, щоб вони прогресували якомога краще.

– Ви вже згадали еквадорця Хуліо Мадісона. В першій частині чемпіонату в команді з’явились легіонери: Ернандес, Джевані, Беззера. Чого ви чекаєте від цих гравців на зборах?

– На зборах, перш за все, як і від всіх гравців, я чекаю від них плідної праці й розуміння. Ставати краще, працювати над собою, приймати матеріал, той, який дає тренерський штаб. І покращувати, покращувати перш за все командну гру, щоб у майбутньому наша гра, була не тільки грою, а й результатом. Результат — це найголовніше.

– Яка кількість спарингів планується на зборах в Туреччині?

– На перших зборах планується 4 спаринги. На цей період робимо акцент над фізичним станом гравців. У кожному матчі кожен з футболістів зіграє по 45 хвилин. На других зборах заплановано 8 спарингів. І тут ми вже хочемо, щоб максимально всі гравці отримали ігрову практику і підійшли в хороших кондиціях до старту весняної частини чемпіонату.

“Я дуже щасливий, адже повертаюся до рідного Львова, – каже Володимир Єзерський. – Це мій дім, це місто, з яким у мене пов’язано багато спогадів. У “Карпати” мене запросив Мирон Маркевич. Багато років тому саме цей тренер дав мені дорогу у великий футбол. Тепер ми знову працюватимемо разом“.

Володимир Єзерський народився у Львові 15 листопада 1976-го. У 20-річному віці захисник дебютував у Вищій лізі у складі “Карпат” під керівництвом Маркевича. У дебютному сезоні в елітному дивізіоні Володимир у складі “зелено-білих” здобув бронзові нагороди. Невдовзі Єзерський отримав виклик до національної збірної України.

Наступний чемпіонат Єзерський розпочав у київському “Динамо”, з яким здобув титул чемпіона України. Згодом він виступав у кількох провідних українських командах, зокрема у “Дніпрі” та “Шахтарі”. 2006-го оборонець зіграв на чемпіонаті світу, де “синьо-жовті” пробилися до чвертьфіналу.

Вже у якості тренера Володимир Єзерський очолював збірні України різних вікових категорій (від U16 до U19). У сезоні 2014/2015 він допомагав Мирону Маркевичу у тренерському штабі “Дніпра”, який вийшов до фіналу Ліги Європи. Донедавна Єзерський працював у тренерському штабі Руслана Ротаня в “Олександрії”.

“Мені добре відомі вимоги Мирона Богдановича, адже колись я був його підопічним, а пізніше асистував йому. Знаю, який футбол йому імпонує і розумію, чого він хоче. Думаю, багато часу на інтеграцію мені не знадобиться. Я бачив кілька матчів “Карпат” у цьому сезоні. А зараз переконався, що ми маємо всі умови для того, щоб збудувати у Львові солідну команду. Поки триває процес становлення, команда формується – попереду багато роботи“.

47-річний спеціаліст працював у штабі Руслана Ротаня з січня цього року та відповідав за підготовку захисників. “Містяни” першу частину сезону завершили на 11-му місці, набравши 16 очок за 16 матчів.

Нагадаємо, що Єзерський також є головним тренером збірної України U-17. Влітку була інформація, що він може увійти до тренерського штабу Мирона Маркевича в «Карпатах», але Єзерський залишився тоді в «Олександрії».

Єзерський – вихованець львівського футболу. Один з небагатьох гравців, які виступали і за київське Динамо, і донецький Шахтар. На його рахунку 2 голи за 39 поєдинків у складі збірної України.

Читайте також: “Лузер.Каси” – дебютна книга Еміля Палагнюка

Фото з міста у себе на сторінці в Facebook опублікував журналіст та блогер Микита Дмитрулін, який знімав репортаж.

46-річний Єзерський до війни з 2017 року працював з юнацькими збірними України. На початку повномасштабної війни брав участь в обороні столиці, а зараз відправився на одну з найгарячіших ділянок фронту.

Володимир Єзерський є кавалером ордена “За мужність” III ступеня, який отримав у 2006 році за виступ в складі збірної на чемпіонаті світу 2006 року, де “жовто-сині” дійшли до 1/4 фіналу і поступилися італійцям, які в підсумку і виграли Мундіаль.

Колишній футболіст грав за Карпати, Динамо, Дніпро, Шахтар та ще ряд українських клубів. Ставав чемпіоном України в 1999, 2000, 2008 та 2010 роках. Всього в УПЛ провів 303 матчі.

За збірну України забив 2 голи у 39 поєдинках. Дебютував за національну команду ще в липні 1998 році. Обидва голи забив у 2006 році, відзначившись у ворота Лівії та Фарерських островів.

— Чи може майбутній сезон стати найбільш непередбачуваним за часи незалежності?

— Звісно, ​​ще не один сезон не проводився за таких умов. Такі зараз наші реалії. Дуже важливо знайти регіони, де було б найбільш комфортно та безпечно учасникам змагань.

А щодо вашого питання, то вже зараз, коли до запланованого старту ще понад місяць, відбуваються великі зміни в командах. Зокрема, з України виїхало багато легіонерів. Найбільше постраждає «Шахтар». І навпаки, плюс для тих клубів, хто раніше робив ставку на своїх вихованців чи взагалі українських виконавців. У таких умовах «Динамо» матиме перевагу, оскільки його склад збалансований та практично не змінився. Киян зараз можна назвати головними фаворитами майбутнього сезону.

— Наскільки сильно впаде рівень УПЛ у зв’язку із нинішньою ситуацією в країні?

— Поза сумнівом, він впаде, оскільки якісних легіонерів нам не вистачатиме, і їх в Україну найближчим часом навряд чи заманиш. Поряд із такими виконавцями швидше розвивається і молодь. Але водночас це дорога і для інших молодих гравців, які через високу конкуренцію не мали змоги заявити про себе, – відповів Єзерський.

– Непростий період, серйозний виклик був у нашої країни. Я саме проживаю в Бучанському районі. Великою мірою за декілька днів ворог був біля Києва, тому довелося взяти зброю. Непрості часи були біля столиці, я був тут під час усіх цих подій.

– Був досвід поводження зі зброєю?

– Так, дуже давно, коли перебував у донецькому Шахтарі. Їздив у тир, стріляв з різних видів зброї. Думав, що більше не візьму зброю в руки, але бачите…

Станом на сьогодні досі перебуваю в цій організації самооборони. Дай Боже, щоб ці події не повторилися. Хочеться, щоб взагалі якомога швидше настав мир в Україні та щоб ми повернули свої території“, – сказав Володимир Єзерський.

Володимир з 1998 п 2008  викликався до лав збірної України, провів 39 матчів і забив 2 голи. Всю кар’єру провів в Україні. Виступав за Карпати, Динамо, Кривбас, Дніпро, Шахтар, Зорю, Таврію та Говерлу.

«Український народ переживає непрості часи, всі чудово знають, йде війна. Футбол відійшов на друге, чи третє-четверте місця. Знаю, що багато хлопців, які захищають країну – цікавляться футболом.

Зараз непрості часи для тренерів. Щоб якісно підготувати гравців – треба, щоб був повноцінний чемпіонат, щоб була ігрова практика. Звичайно, що не просто зараз збірним готуватись.

Я отримав дуже великий досвід. Якщо говорити про молодіжку та національну збірну – у них були гравці на базі «Динамо» та «Шахтаря», вони мали ігрову практику через товариські матчі.

А наші 18-19 річні хлопці були залучені, але здебільшого, то була індивідуальна робота, окрім команд «Динамо» та «Шахтаря», плюс хлопців з «Руха».

Важко було зробити селекцію, багато гравців було не готові, багато травмованих, але я точно можу сказати, що всі гравці, які грали – зробили все можливе, щоб порадувати українських вболівальників», – сказав Єзерський.

— Володимире Івановичу, можете згадати, які в вас були плани на 24 лютого?

— Звичайно, я мав відвести дітей в садочок та школу, а сам хотів поїхати в Будинок футболу, адже наша організація підготовки до елітного раунду кваліфікації чемпіонату Європи саме виходила на фінішну пряму. Як і всі вболівальники та фахівці, чекав на відновлення другої частини чемпіонату України. Але…

Розмови про війну точилися не перший тиждень, і я відчував, що щось має статися. Не таке, звісно, що ми зараз бачимо, але погані думки, на жаль, були. В ніч з 23-го на 24 лютого, приблизно о другій годині, я повернувся з Дніпра та відразу сказав дружині приготувати речі.

Так би мовити, про всяк випадок. Все ж таки в нас двоє діточок — 10-річна донька та трирічний син. А тут ще й прочитав, що повітряний простір навколо України вже перекритий.

Після четвертої ранку ми, проживаючи поруч з одним зі стратегічних об’єктів, почули перші вибухи, потім я послухав промову цього клятого варвара. Ми сіли в машину і поїхали ближче до моїх батьків. Спочатку до Львова, а потім переїхали в Трускавець.

— Ви відвезли сім’ю, а самі повернулися до столиці. Чому?

— Після того як мої рідні облаштувались на новому місці, я відразу прийняв рішення — треба їхати захищати свій дім. Вважаю, якщо ти українець, якщо ти патріот своєї країни, то мусиш діяти саме так і ніяк інакше. Україна дала мені все, що я маю, тут народилися мої діти. В мене не було жодних сумнівів, що треба робити під час цієї війни.

— На третій день вторгнення заїхати до Києва було не так просто. Як вам вдалося це зробити?

— Так, навколо міста якраз починалася активна фаза нашого протистояння. Блок-пости, комендантська година — все це, звичайно, ускладнювало подорож, але ми з Олександром Шуфричем все ж таки прорвалися.

Поїхали через Фастів, звідти мали вискочити на Житомирську трасу, але, як потім виявилося на щастя, у нас розрядився акумулятор. Ми змушені були штовхати авто до одного з блок-постів, а там піймали попутну машину.

Нас підібрав водій, який їхав зі сторони Макарова та Бишіва, з тієї самої Житомирської траси, куди ми планували рухатися. Каже: «Хлопці, не здумайте, там починається справжній жах». Словом, боженька нас відвів.

— Об’їхали?

— Нам допоміг президент Колоса Андрій Засуха. Ми переночували в бомбосховищі біля стадіону в Ковалівці, а наступного дня потрапили в Київ іншим шляхом.

Точніше, в передмістя столиці. Мій будинок розташований в ЖК Чайка, що в районі Стоянки, неподалік тренувальної бази ФК Шахтар. Там і почалося моє, так би мовити, нове життя.

— Яке саме?

— Почну з того, що ще в 2014 році в нашій громаді була створена так звана ініціативна група, яка мала стежити за порядком на території. Тобто, деякі напрацювання щодо протидії мародерам у нас були. І коли з’явилось розуміння того, що ось-ось має щось статися, ми провели збори і почали потроху організовуватися.

— У вас була зброя?

— В когось — була. Офіційно зареєстрована, мисливська. Плюс рації. Ми швидко згуртувались та проговорили всі наші дії на той випадок, якщо ворог прийде. З кожним днем він був все ближче і ближче.

Від нас до Бучі та Ірпеня — напряму приблизно 10 кілометрів. На п’ятий чи шостий день пішли прориви і по нашій стороні.

В один день ми зрозуміли, що активні бойові дії розпочалися в Стоянці — буквально в трьох кілометрах від нас. Саме там був підірваний міст через річку Ірпінь.

Так ми потрапили на лінію розмеження, в зону бойових день. Перед нами, поруч з нами — збройні сили, спеціальні угрупування, а ми, як виявилося, прикривали їх з самого тилу.

— Тобто, у вас була справжня територіальна оборона?

— Не зовсім. Сформувався окремий добровольчий батальйон Чайка, який очолила дуже фахова та мужня людина — Іван Рудяк. З нашого комплексу туди увійшло приблизно 30 бійців тероборони, а всі інші приїхали з різних регіонів України.

З одним з хлопців, як виявилося, ми жили у Львові в одному будинку, з іншим ходили в одну школу. Так нас об’єднала ця війна.

Спочатку в нас, звісно, не було чіткої вертикалі, але ми розуміли — головне поки що не заважати. Певна офіційність з’явилася згодом, перед нами були поставлені чіткі завдання, і ми їх виконували.

Перше — організація блок-постів в нашій місцевості, друге — протидія мародерству, третє — виявлення і знешкодження корегувальників та ДРГ. Якщо підсумувати — за нами було забезпечення певної надійності.

— Диверсантів ловили?

— Були «підозрілі особи» — шкода, але цих щурів вистачало. Парочку ми нейтралізували, один з них був особливо небезпечний.

— Гадаю, разок ви йому точно заїхали…

— Піймали одного підозрілого, він потягнувся за холодною зброєю, довелося реагувати. Ми виявили в нього фальшиві документи, російські рублі, чотири види одягу (один з них — військовий), на телефоні було багато фото різних об’єктів і людей, схеми майже всіх блок-постів Чайки та Проспекту Перемоги, паролі, зброя тощо.

Передали цього покидька поліції та спецслужбам. Пташка попалася серйозна, – сказав Єзерський.

Про це повідомив журналіст і аналітик молодіжної збірної України (U-21) Євген Гресь. В якому саме батальйоні воював тренер, звичайно, не вказано. Згідно даним від Євгена, з колишнім захисником збірної України все добре.

45-річний Володимир Єзерський в УАФ працює з 2017 року, очолюючі юнацькі збірні. До цього два роки працював в штаті дніпровського ФК Дніпро.

Він є вихованцем львівського футболу. Грав за Гарай (Жовква), Карпати, Динамо, Кривбас, Дніпро, Шахтар, Зорю, Таврію та Говерлу. За національну збірну України забив 2 гола за 39 зустрічів.