— Василю, вітаємо у нашому клубі! Які цілі ти ставиш перед собою у нашій команді?

— Дякую. Максимально високі. У першу чергу я хочу допомогти команді тим, що я вмію робити на футбольному полі, зробити все від себе можливе. Хочу перемагати у кожному матчі.

— Одразу ж тебе привітаємо і з першою перемогою та дебютним голом за «Металіст». Також ти став найкращим гравцем матчу за версією наших уболівальників. Як тобі так швидко вдалося знайти взаємодію з партнерами?

— Повну взаємодію знайти ще не вдалося, тому що вона приходить з певним часом, і для цього потрібне не одне тренування й не одна гра. То ж поки ми відштовхувалися від того, хто що вміє на футбольному полі. Найголовніше, що ми перемогли. Далі у нас декілька тренувань перед наступною грою, і там вже ми будемо награвати взаємодії.

— А які були слова тренера до тебе перед матчем?

— До матчу мені особисто тренер нічого не говорив, була установка для всієї команди, де Андрій Анатолійович наголосив, що нам потрібно вже вилазити з дна турнірної таблиці й віддати всі сили задля перемоги.

— Протягом усієї кар’єри ти переходиш до нових клубів разом із братом. Чи погодився би змінити цю традицію і перейти окремо?

— Напевно, погодився б, тому що потрібно рано чи пізно було би прийняти це рішення. Все життя бути поруч один з одним — це, звісно, добре, але це дорослий футбол, інколи дороги можуть розійтись, і до цього потрібно бути готовим.

— З кимось із «Металіста» ти був знайомий раніше?

— Так само як і брат, із Саньою Маткобожиком. З деякими ще перетинався на футбольних полях. В очному матчі на літніх зборах познайомитися з хлопцями не встиг.

— У матчі проти «Ниви» ти грав на позиції центрального нападника. Наш тренерський штаб бачить тебе сам там?

— Так, мене бачать нападником. Але я готовий зіграти будь-де. Як скаже тренерських штаб — так і буде.