– Як ви дізналися про припинення контракту з Поліссям?

– Завдяки сторінці ТаТоТаке в Інстаграм. Майже одразу скинув посилання директору клубу. Він зателефонував і підтвердив, що це правда.

– Ви не протестували?

– Ні. Надто багато на мене навалилося, не хотілось взагалі нічого. Розійшлися цивілізовано – за обопільною згодою.

– З ким у клубі ви ще спілкувалися з цього приводу?

– З головним тренером Юрієм Калітвінцевим після інциденту. Абсолютно нормальна розмова, без жодних натяків на припинення співпраці.

– До речі, коли спливав ваш контракт з Поліссям?

– За два роки – влітку 2025-го.

– Що ви відчували після гри?

– Шок. Я і зараз не відійшов. Дуже важко. Хочеться довести до людей, що я реально жалкую про те, що сталося. Це було не навмисно. Я й на полі нікого ніколи навмисно не бив. Це підло.

– Ви вибачилися особисто перед Софією Причиною?

– Так, одразу після повернення на базу. В мене не було її номеру. Я написав в особисті через Інстаграм.

– Що вона відповіла?

– Нічого. Прочитала, але проігнорувала. Потім вже виклав пост з офіційними вибаченнями до усіх.

– Ви були присутні на засіданні КДК по вашому питанню?

– Так. Писав листа, вибачався.

– Вам не здається, що отримали надто надмірне покарання?

– Я не можу судити. Досі не відійшов. Холодної голови зараз немає. Я вперше в житті зіткнувся з такою ситуацією.

– Сплеск емоцій був викликаний рішенням Причини не призначати пенальті?

– Так. Воно здалося мені вкрай несправедливим. Проблема була в тому, що ми відчували це момент за моментом. І коли в додатковий час арбітриня не призначила 100-відсотковий пенальті – накопичені емоції вирвалися назовні.

– Хтось взагалі підтримав вас добрим словом?

– Лише рідні та найближчі друзі, а також декілька людей, від яких я зовсім не очікував підтримки. Але так, я залишився сам, наодинці зі своєю проблемою.

– У вас є агент?

– Ні, немає.

– Читали, що сказав про цю ситуацію Євген Левченко?

– Так. Дуже дякую Євгену. Це єдина людина зі світу футболу, яка за мене заступилася.

– Що ви робите зараз?

– Відпочиваю у батьків в Івано-Франківську. Треба було змінити обстановку.

– Що плануєте робити далі?

– Поки що не знаю. Я себе не виправдовую. Намагаюсь приймати все, що дає мені бог. І буду рухатися далі. Зроблю все можливе, щоб повернутися у футбол. Хочу, щоб люди знову побачили в мені гравця.

Допомогати їй будуть чоловіки –  Запоріжський А.А. (Харків), Петров В.М. (Кременчук). Варто зазначити, що отримувала вона ігри Другої ліги і в минулому сезону.

23-річна Софія пробувала себе в якості гравця і навіть виступала за Лвів’яночку. Чотири роки тому вирішила перекваліфікуватись в арбітри.