“Взагалі не здивувався. Алієву просто нічого робити, він нічим не зайнятий життям. Для нього цей рух класний, він знаходиться при справі, чимось зайнятий. У футболістів після закінчення ігрової кар’єри часто буває яма. Особливо це стосується покоління, яке закінчилося на Алієві.

Після них футболісти стали практичнішими. Вже мало хто бухає, вони розуміють, що їм потрібно нагромадити грошей і щось їх вкласти. У радянських та пострадянських футболістів були провали у житті після ігрової кар’єри.

З них мало хто став великим тренером чи заробив багато грошей. От Блохін, так, він потренував, заробив грошей. А де решта динамівців того періоду?” – сказав Микола Васильков.

Раніше Алієв повідомив, що вже служить у ЗСУ. З перших днів війни екс-футболіст зайняв проукраїнську позицію, був у теробороні, різко негативно говорив про сучасну росію (хоча народився і до 15 років жив там), а також критикував Тимощука і Ордеця, яки лишились в клубах РФ після початку війни.

— Про Тимощука вже багато сказано, але що скажеш про Ордеця? Він продовжує виступати за московське Динамо, але Роман Яремчук говорив, що Ордець таємно підтримує ЗСУ. Чи чув щось про це?

— Він насправді допомагає ЗСУ, але я не знаю яким саме підрозділам. Зрозуміло, що Ордець це не афішує, бо він досі перебуває там, і не розірвав контракт, як це зробив Ракицький. Він хоче доотримати ці гроші за контрактом. У спортсменів завжди подвійна логіка.

Вони мають дуже короткий час для заробітку, і вони намагаються якомога більше заробити під час кар’єри“, – сказав Микола Васильков.

Іван Ордець – є вихованцем Шахтаря. Вже більше двох років він грає за московське Дінамо. Він сам родом з Волновахи. Це місто майже зруйноване. Олександр Алієв обіцяв відірвати йому голову при зустрічі.

“У нас було дуже велике замовлення медикаментів від клініки «Охматдит». Я його перекинув Андрію Шевченку. Там були дуже серйозні препарати і він за півтора місяці їх зібрав. Він підключив благодійні організації Мілан, італійський банк медикаментів.

Зрештою Шевченко передав медикаментів десь на 400 тисяч євро. Його тоді не було у Києві. Я йому казав, що давай вручимо замовлення клініці, коли приїдеш. Він сказав: «Ні, це ж треба терміново!». В «Охматдиті» були всі задоволені, сказавши, що це вперше повністю реалізували їх запит, а не давали те, що погано лежить.

Хто ще допомагає? До нас приїжджає Ващук. Він 22 дні просидів у підвалі у Гостомелі. Влад активно спілкується із переселенцями, вони обмінюються досвідом, фотографуються з ним. Окрім нього, ми почали активно залучати інших футболістів.

Розвантажувати продукти часто приходять: Яшкін, Погорілий, Селін, Бутко, Свидерський, Лисицький. Дуже багато людей просто не бажають світитися.

Едік Цихмейструк нам скидав гроші. Слава Кернозенко рази три надсилав по п’ять тисяч гривень. За зібрані гроші ми вивозили хворих на пенсіонерів за кордон. Також ці гроші йдуть на медикаменти та продукти“, – сказав Микола Васильков.

“24 лютого я був у Єревані, займався одним проектом. Коли почалася війна, я почав терміново шукати шляхи дістатися додому. В Україні була моя родина. З Єревану не було квитків на Польщу, довелося летіти з ночівлею до Тбілісі, а вже звідти добиратися до Варшави, а потім до Кракова. Там я знайшов українців, які підвезли мене до Рави-Руської. На кордоні мене підібрав український автобус, який довіз до Львова. У Львові я пересів своєю машиною і погнав на Київ.

Я їхав Житомирською трасою, хоча мені казали, що це небезпечно, бо йдуть війська з Білорусі. Дорога була абсолютно порожня.

У магазинах не було цистерн, доводилося купувати шестилітрові баклаги Моршинської, виливати воду та заливати бензин.

Кілька разів мене зупиняли менти і питали: «Куди їдеш? Зброї нема? Жаль, нам би не завадило».

Під Житомиром я взагалі потрапив під автоматний обстріл, хтось стріляв із лісу. Машина, що їхала попереду, мене рвонула вперед, а я не міг прискоритися, були проблеми з клапаном. Через кілометрів п’ять уже зупинився, оглянув машину, але, на щастя, жодних пошкоджень не було.

До Києва я не встиг доїхати до комендантського часу, довелося їхати під місто, де була моя дружина з дітьми. Наступного дня я був уже в столиці, зайшов до мами та дочки від першого шлюбу, одразу обклеїв вікна скотчем“, – сказав Микола Васильков.