– Україна – яка вона?

– Вільна. Коли перетнула після переходу в Житлобуд-1 білорусько-український кордон, одразу це відчула. Мені було дуже комфортно та добре в Україні. Я тільки з теплом у душі можу відгукуватися про цю країну. Там мешкають прості, веселі, добрі люди. Негативу в них взагалі немає.

В Україні люди більш розкуті, ніж у Білорусі. Відкриті, але скромні. Схиляють до себе, не соромляться підійти і запитати що-небудь. Відчувала, що завжди може допомогти. Будь-коли готові до діалогу, агресії взагалі не помітила. В Україні не заганяються, що про тебе думають інші. У Білорусі, мабуть, інакше з цим. У нас люди скуті. Хоча прямих глобальних відмінностей не помітила: просто не акцентувала на цьому увагу – може через те, що ходжу на своїй хвилі.

– Немає якоїсь заздрощів до українців через те, що проблеми лише об’єднали народ?

– Заздрості точно немає. Швидше повага. Це чудовий приклад для інших. Розумію, що українці згуртувалися не від доброго життя. Щиро кажучи, сумний привід“, – сказала Марія Свідунович.

“Спочатку в Інтернеті вони писали, що день нападу буде 16 лютого. Так, тоді чекала, я боялася. Я пам’ятаю, вночі я прокинулась через гул – все трясеться. Думка: Все почалося! Як з’ясувалося, це погода різко змінилася, і сніг впав. Це було так страшно …

Тоді всі такі новини, здавалося, є звичайною галаскою, курс долара в цей час був виріс, але я не думала, що це буде різко. Ми просто вилетіли (в Туреччину на збори – прим), не знали, що все буде так.

В перший день війни команда діяла за звичайним графіком дня, який напередодні ввечорі вони скинули команду. Зважування, міряли тиск, сніданок, але кожен сидів у телефонах, читав новини та стурбовані. Вони зв’язалися з родичами – і я не виняток. 24 лютого нелегко описати атмосферу.

Перші два дні на зборах ми виграли два матчі. Тренерський штаб говорив, щоб ми продовжували готуватися. Щоправда, не було зрозуміло до чого. З очевидних причин у дівчат футбол не був у пріоритеті. Більше в інтернеті сиділи.

Тоді тренування починалися за бажанням, але ніхто не пропускав їх. На, можна було вилучити емоції, невеликий розряд, відволіктись. Наприклад, нп тренуванні моя голова відпочивала.

Чи були сльози? Багато. У мене багато, у дівчат багато. До цих пір, навіть перебуваючи в Білорусі, я плачу“, – сказала Марія Свідунович.

Декілька днів тому вона повернулась на батьківщину і підписала контракт з ЖФК Мінськ.