Активніше почали слухати олдскульних зірок естради (Гіга, Бобул, Білозір), згадали, що є гідні уваги українські фільми, почали масово відвідувати виставки українських митців, переглядати рідні ютуб-проєкти. “Нове” життя отримала і література. Вірші Вишебаби надихали, піднімали настрій рядки Подерв’янсього, а на концерти Жадана були стометрові черги. Звичайно, можливість продемонструвати свою творчість захотіли і ті, хто приховував чи боявся. 

Еміль Палагнюк – дебютант у прозі, стендап-комік. Його перша робота “Лузер.каси” відразу викликала резонанс.  Автор підняв тему розповсюдження наркотиків у місті, наслідки цього процесу для “споживача” і самого “доставника”.

 Студент Емір – виходець з не зовсім “здорової” сім’ї. Можливо, навіть через свій розум і банальне бажання жити краще увійшов туди, куди не треба, де висить табличка з написом “не лізь – вб’є”. Проте, іноді в житті буває таке, що якщо зробив перший крок – назад не відступити, а чи можна відступити назад відразу після декількох кроків уперед? Відповідь надасть лице кінцівка, але до неї варто буде ще дійти. 

Книга читається важко з декількох причин: шокові факти, атмосфера гнітючості, важкість теми, не лінійна розповідь. Окрім самого факту, що серед звичного суспільства спокійного обласного центру є ті, хто “вариться” у кримінальному бізнесі, також вказано про насильство в сім’ї, зневагу до людей з вадами і навіть про проблеми безпритульних тварин – що вони просто цілі. 

Якщо чесно, книга викликає контроверсійність. Іноді від сюрреалізму, чорного гумору та сюжетних твістів її банально хочеться закрити і задатися питанням: “Ого, що це було?”. Одночасно, ці фактори є і головним плюсом, тим, що викликає бажання дочитати до останньої букви. Здається, що кожна глава книги – це новий епізод “Чорного дзеркала”. І як би складно, і не прийнятно було усвідомлювати все описане, книга заслуговує на похвалу: відвертістю студентського життя, експресією, постійним тиском на читача. Читаючи, я зрозумів, що точно не хотів би бути ні в одному часовому відрізки книги. 

Від прямого інтерв’ю Еміль Палагнюк відмовився, зазначивши, що не має права давати їх після першої книги. Письменник прокоментував, що книга підійде любителям контркультури, альтернативи та урбан-криміналу. Він жартома зазначив, що його жанр – це сучасний кринж-реалізм. 

“В пі**у всі ці сторінкові описи дерев, природи. Література повинна шокувати і тримати завжди повну увагу читача на тексті. Є проблематика, є головна тема, є персонажі. Дати оцінку твору має читач, а не творець”, – сказав він. 

Придбати книгу і задати питання письменнику можна на його особистій сторінці у соціальній мережі Facebook.