“Ми із сім’єю не в Харкові. Виїхали з маленькою дитиною. Перший тиждень після 24 лютого залишалися у рідному місті. Але коли почали бомбити біля нас, я побачив таке в очах своєї дворічної доньки, що зрозумів: треба їхати, інакше це для дитини травма на все життя.

Так, поїхали порівняно недалеко. Туди, де є житло. Тепер головне – безпека сім’ї. Як і всі, я навіть не міг подумати, що доживу до такого. У мене багато родичів у Росії, мама там народилася.

Якби мама дожила до такого, то померла б першого ж дня вторгнення. Я не бачу жодної логіки у їхніх діях. Просто винищують країну, народ, вбивають людей.

Жодною футбольною діяльністю не займаюся. Лише останнім часом почав дивитись футбол. Але фрагментарно: тут також чути сирени, доводиться спускатися до підвалу.

Боляче від того, скільки дітей і підлітків безцільно тиняються вулицями, займаються не тим, що варто було б. Це зрозуміло – школи не працюють, дорослих мало.

Я вірю у те, що ми переможемо. Якщо не вірити, який сенс жити? Покличуть воювати — піду. Травма не травма, руки-ноги є – треба виконувати обов’язок“, – сказав Ігор Рахаєв.