В 50-ті і 60-ті роки всього цього не було. Європейські журналісти, котрі описували велич Пеле і Гаррінчі, ймовірно, бачили їх гру в живу менше десяти разів.  Хоча, напевно, саме вони стали першими справжніми зірками бразильського футболу, чиї імена і зараз знають фанати цього виду спорту. Хочу звернутись до президента, до вас, погодьтесь, що саме їх ви згадаєте, коли буде питання про перших легенд «селесао», а не Леонідаса, Адеміра чи Артура Фріденрайха.

Два андрердоги з дитинства, обидва з бідних сімей, але їм вдалося підкорити футбольний світ. Є велике «але», адже Пеле провів довгу кар’єру, встановив низку рекордів, а Гаррінча видно не зміг справитись із зірковою хворобою. Хоча про хвороби… Мануель Франсіску дус Сантос народився з косоокістю, деформацією хребта і, головне, ліва нога була коротше від правої на 6 сантиметрів. З такими даними і жити повноцінно важко, не те щоб бути лідером чемпіонів світу.

В світі є багато чого, що ідеально доповнюють один одного: Крістофер Нолан і Ханс Циммер, вареники і сметана, відсутність розуму і росіяни. Те ж саме можна і сказати про цих футболістів. Ідеальний страйкер та геніальний дриблер подарували Бразилії немало тріумфів. Зараз спробуємо розібратись, хто з них таки найкращий.

Суха статистика

Можна бути незгодним з думками, висловами, поглядами, але з математикою не погоджуватись важко. Наприклад, у Пеле за збірну Бразилії 77 голів за 92 матчі, а у Гаррінчі лише 17 у 60. Краща статистика у Едсона ду Насіменто і по забитим м’ячам за клуб.

Можна виправдати це тим, шо Гаррінча грав більше на фланзі, але підрозділ називається «Суха статистика». Беремо тільки цифри, вибачте.

Переможець: Пеле

Футбольні навики

Один має прізвище  «король футболу», а інший «кривоногий» і «кульгавий». Якось дивно зрозуміти, чому взагалі виникла ідея порівнювати гравців саме з такими кличками і ще й намагатись розібратись, хто з них є кращим за іншого.

Але свою ваду «Гаулічо» зумів перетворити в плюс. Гаррінча робив неймовірні речі на своєму правому фланзі, люди божеволіли від задоволення, споглядаючи за низеньким і кривим хлопцем, який кожного разу шив у дурні свого опонента.

Звичайно, Пеле теж не був «дерев’яним», але навіть бразильці признають, що кращого дриблера за Гаррінчу світ не бачив.

Переможець: Гаррінча

Спадщина

Футболіст також оцінюється здобутками. При Гаррінчі збірна Бразилії програла лише раз. А я дозволю собі вам нагадати, він відіграв за «селесао» 60 поєдинків! Він двічі вигравав ЧС, в 1962 році став кращим бомбардиром Мундіалю, мав перемоги і з Ботафого.

У Пеле нагород і зі збірною більше, і з клубом, та і індивідуальних також. Можна вставляти ремарки, що треба зупинитись на 1965 році, коли Гаррічна вже остаточно впав у обійми алкоголю, любовні походеньки і у виховання дітей (а їх у нього за життя вийшло зробити аж 14!). Але ж він на цей момент був тільки 31-річним. Пеле в 1970 році, будучи вже майже 30-річним, виграв свій третій чемпіонат світу і став найкращим гравцем турніру.

Переможець: Пеле

«Золоті м’ячі»

Справжні знавці футболу зараз подумають, що автор з глузду з’їхав, адже до 1995 року «Золотий м’яч» мав отримувати лише європеєць, а з 1995 представник будь-якої національності, але тільки граючи в європейському клубі. А ні один, ні інший ніколи не виступали у командах Старого Світу. В 2007 році відмінили і це правило, хоча це було формальністю, всі і так розуміли, що граючи в Бразилії чи Японії отримати таку престижну нагороду нереально.

Проте в 2016 році France Football вирішив оновити дані і зробити підрахунок «Золотих м’ячів», якби не було обмежень у правилах. Вийшло так, що з 1958  по 1964 рік нагороду отримували б бразильці. Шість разів Пеле, і лише у неймовірному для себе 1962 році  переможцем став Гаррінча.

Пеле б також би отримав нагороду і в 1970 році. Для розуміння того, наскільки це дійсно круто, то лише в 1978 (Маріо Кемпес), 1986 і 1990 (Дієго Марадона), а також в 1994 році (Ромаріо) «Золотий м’яч» отримували б не європейці.

Переможець: Пеле

В підсумку можна сказати, що це були ті футболісти, які випередили час своїм відчуттям м’яча у ногах, вмінням знаходити слабкі місця в захисті суперників, знаходити вільну зону, придумати щось екстраординарне. Але «королем футболу» став Пеле, причому став заслужено.

Гаррінча може і не «Бог футболу», але точно маг, чарівник, дійсно кудесник м’яча. Фрідріх Ніцше писав: «Хто бореться з чудовиськами, тому слід остерігатися, щоб самому при цьому не стати чудовиськом. І якщо ти довго дивишся в безодню, то безодня теж дивиться в тебе». Поранений своїми вадами з дитинства хлопчик виріс неймовірно талановитим, доказав все скептикам, але з приходом перемог почав дивитись в безодню і вона його затягнула.

Пеле зараз 80 років. Він є авторитетом для багатьох, легендою і кумиром, його слухають уважно. Пропускають мимо вух лише його прогнози, бо каппер з нього б точно був би набагато гірше, ніж футболіст. Гаррінча помер у віці 49 років. Причинами називались цироз печінки, набряк легень і розлад нервової системи. Ось таким діаметрально протилежними вийшли долі тих, хто однаково творив на полі дива.