«Як я опинився на фронті? Все дуже просто. Коли почалась війна, перші обстріли, я жив тут у Горенці. Це поблизу Бучі, Гостомеля. З перших днів були ракетні удари. Я вже тоді не працював. Перші дні я був дома з родиною. 2-3 дні просиділи без світла під обстрілами. Потім була можливість, ми вийшли, приїхали до Пущі-Водиці, побачили що мости вже підірвали. Куди їхати? В Київ нам не було куди їхати. Вирішили евакуюватися на Західну Україну.

Першу ніч переночували у Стрийському районі, а другу приїхали в Дрогобич. А що було робити? В Київ я вже не міг потрапити. Пішов у військкомат, зареєструвався, і все. Направили до Яворова. Я мінометник, але на навчанні не було мінометів. Нам показували стрілецьку зброю. А вже на мінометах в Лисичанську вчились. У нас було дуже мало тих, хто служив. Майже всі добровольці, такі як я.

Пишаюсь кожним з них. Це хлопці з різних куточків України, Польщі. З Полтави був хлопець, Іван Прудник – він працював в Польщі, все залишив, приїхав і добровольцем записався“, – сказав Святослав Сирота.