«Ми залишалися в клубі, готуючись до матчу, і я почув щось схоже на постріли. Я сказав своїм товаришам по команді: «Це, мабуть, феєрверк», і я пішов спати».

Пізніше гравця розбудили сирени, а в телефоні він побачив десятки пропущених викликів від батьків: «Я почав хвилюватися. Я боявся та думав: «Як я збираюся вибратися звідси? Я не можу застрягти тут. Тож я швидко зібрав валізу й приготувався тікати».

Він разом з дев’ятьма іншими гравцями та їхніми сім’ями вирушив до угорського кордону. По дорозі у них спустило колесо, тож далі вирушили пішки. Коджові стверджує, що, коли вони досягли кордону, угорські прикордонники не дозволяли перетинати кордон, якщо люди знаходяться не в транспортному засобі, стягуючи з них 1200 фунтів стерлінгів з людини за кожну машину.

«Було жахливо, що люди намагалися заробити гроші на нас у такій ситуації.

Мій хорватський партнер по команді Іван Пешич телефонував у посольство своєї країни, і коли ми думали повернутися назад, він отримав чудові новини. Хорватський прем’єр зателефонував у посольство в Києві, вони зв’язалися з прикордонниками — і вони нас пропустили!

Батьки Івана привезли пару машин, щоб забрати нас з іншого боку, і вони висадили мене в Будапешті, перш ніж я повернувся до Манчестера.

Я хотів би пограти в Англії. Я повернувся сюди, щоб бути серед своєї родини та друзів. Я вірю, що зможу себе тут добре зарекомендувати, тому що я зараз на набагато вищому рівні, ніж тоді, коли я залишив країну, тоді мені було 18 років. Тепер моє життя виглядає інакше.

Я зрозумів, що треба жити на повну і йти до своїх амбіцій, тому що ніколи не знаєш, що станеться в житті. Я щасливий, що живий», – сказав Коджові.